Павло
Лопата
Новий
розвиток українського образотворчого мистецтва припадає на повоєнний період,
коли хвиля української еміграції малярів, що вийшла з України через московсько-більшовицьку
окупацію майже всіх українських земель, опинилася в Америці, Канаді та
інших країнах. З приїздом малярів у нові місця поселення, зокрема в Торонто,
на початку 50-х років минулого століття зростає потреба чи не в кожного
з них виявити себе та публічно показати свої малярські здібності. Всі вони
пройшли складну школу життя, яке змушувало їх активізуватися.
Можливості,
які тоді визначав органічний ріст і розвиток української громади у всіх
ділянках культури, були майже мінімальні. Але праця еміграції, її сили
і час показали поступову реалізацію планів. У вересні 1952 року управа
українського православного катедрального собору свв. Володимира й Ольги
в Торонто склала умову про розпис храму, яку підписали три українські малярі
– Володимир Баляс, Михайло Дмитренко та Іван Кубарський. До згоди поміж
обома сторонами не дійшло так раптово і легко. Довший час велися дискусії,
часом завзяті і прикрі, про те, як має бути розмальований цей храм, історію
якого слід короткоподати.
Українську
Православну Конґреґацію в Торонто було зорганізовано 31 жовтня 1926 року.
Потребу будувати власну церкву її представники вирішили купівлею землі
при вулиці Bathurst, число 400 у 1935 році, і біля неї запланували звести
великий будинок, який довгі роки служив для різних імпрез. Прогрес побудови
церкви припав на 1947 рік, а 7 травня наступного року її офіційно освячено
і відкрито. Три роки пізніше церкві свв. Володимира і Ольги було надано
статус катедри. Іконостас катедри, після проекту архітектора Юрія Кодака,
сина відомого в Україні письменника Степана Васильченка (1878-1932), інстальовано
1952 року.
У
той час не можна було не продовжувати роботу над реалізацією наступних
планів церковної парохії. Тому після жвавих розмов про великі кошти на
покриття витрат для малярів, діяльність заряду церкви – рішення поволі
здійснювалися. Мета обох сторін була одна – внутрішній розпис святині виконати
якнайкраще для того, щоб вона залишилася пам’ятником українського мистецтва
на довгі роки, а також, щоб вона гідно репрезентувала нашу культуру не
тільки перед своїми, але й перед чужинцями. Рік раніше, під час святкувань
60-ї річниці поселення українців у Канаді, відбулася виставка ескізів розпису
церкви, що зачарували всіх глядачів. Дискусія пожвавилась на підставі розбіжностей
поглядів на церковне мистецтво та смаків публіки. А різні дебати завершилися
перемогою і переконанням, що храм цей має бути розмальований у традиціях
нашого церковного малярства, безліч прикладів якого залишились свідками
у церквах України.
Незабаром
відповідальність праці над виконанням усіх намічених проектів лягла на
плечі Баляса, Дмитренка і Кубарського. Вони взялися за роботу сумлінно
і старанно. Підступали до свого нелегкого завдання не тільки кожного дня,
але кожної години і кожної миті. Про недоспані ночі і напружені зусилля,
про їхні намагання всі сили і вміння втілити у свій твір, щоб зробити його
якнайкращим, знали тільки самі малярі. Баляс і Кубарський тижнями довбали
тяжкі та грубезні потрійні царські врата і обкурені пилом дерева, які власними
руками вигладжували, надавали іконостасові маєстатичної краси. Окремо Кубарський
малював по дереві, імітуючи мармуровий рисунок. Дмитренко, оточений банками
з фарбами, обляпаний різними кольорами фарб та позолотою, стояв високо
на руштуванні, творячи свої композиції. А створив їх багато у стилі козацького
бароко, типового в інтерєрах церков в Україні. На запрестольну овальну
стіну мистець намалював ікону „Пресвята трійця” – погруддя Бога Отця, сидячого
на троні Бога Сина з розгорнутою книгою, опертою на лівому його коліні,
а поміж ними Богодух у формі голуба на тлі золотого трикутника. По боках
Ісуса зображено дві стоячі фігури: по його правиці – Богоматір, а з лівого
боку – св. ІванаХрестителя Предтечу.
Останню композицію можна назвати “Деісус, або Моління”. Фронтальні бічні
стіни маляр прикрасив іконою „Благовіщення”, в якій Архангел Гавриїл сповістив
Пресвятій Діві про прихід Спасителя. Розпис церкви в горішніх частинах,
поміж вікнами, маестро виконав, намалювавши такі ікони – “Зіслання Святого
Духа на Апостолів”, „Воздвиження хреста на Київських горах” по лівій стороні,
а по правій, дивлячись із входу до середини обору, – “Хрещення Господнє”
і „Хрещення України”. Чотири євангелісти із їхніми символами намальовані
на стелі поблизу купола, в якому знаходиться зображення стоячих постатей
янголів.
У
короткій статті не місце розглядати інші іконописні шедеври Дмитренка,
але слід зазначити, що всі вони прикрашені і пов’язані між собою гнучкими
рослинними орнаментами та вплетені стилізованими хрестами у розмаїття оздоблених
візерунків. Збудований і розписаний храм свв. Володимира й Ольги у Торонто
став пам’ятником української культури, надбанням суспільности в Канаді
й передусім української православної громади, яка в той час під проводом
отця Петра Самця зуміла зробити те, що залишилось вікопомним на сьогоднішній
день для прослави доброго імени українця, Бога і своєї Батьківщини.