Читали ми недавно про Міжнародний Конкурс Української Мови, в якім писалося слідуючий вислів: “Пам'ятаймо, що мова наша - це державна!” Чи дійсно в Українському Парляменті, у Верховній Раді, всі депутати солідарне ставляться та підтримують цю саму думку? Чи її практикують, чи володіють і говорять українською мовою? Це є такі запити, що треба піднести, щоб усвідомити наших верховників, що ми українська діаспора ставимося конкретно та серйозно до цієї справи. Дало б це діаспорі життя та більш позитивну оцінку на верховну владу нашої батьківщини, якщо б всі від найменшого до найбільшого почували б себе справжніми патріотами одної ідеї, одної сувереної незалежної України. Мусимо врешті залишити поззаду ту Москву та російські залишки, які далі підтримують ідеї чи способи старої російської влади.

Ми діяспора піддтримуємо Конкурс Української Мови для того, щоб забезпечити українську будучність, зі своїми українськими провідниками, які б не думали про своє “я”, про позиції у парляменті, про свої партійні установи (організації), але про одну свідому ідею України. Потрібно, щоб ми знайшлися на авторитетній посаді та обстояли принцип – “Росія має свою мову та депутатів, а Україна має своїх!” Як може світ дивитися на нас, коли в нас нема таких осіб, які б обстояли, не такого самого думання, але щоб в нас депутати, провідники, школи, володіли одною державною українською мовою.

Якщо ми спільно у діаспорі, разом з нашими земляками піднесемо конкретно це діло, лише тоді ми станемо на захист української ідеї, української мови, української справи для росту і будуче нашого народу починаючи від себе самих, лише тоді почує нас світ.

Ми не можемо будувати національну державу на словах. Не раз чуємо від наших організацій чи голов: “Чому мене не пошанували, чому я не отримав якусь відзнаку чи нагороду?” Будуймо Україну, для України, не для свого “я”, не для своїх гонорів, будуймо її ділами та працею. Матеріяльно ми зможем піднести авторитет та престиж починаючи від рідної мови, починаючи від усвідомлення себе самих, від самої душі. Перестаньмо із говоренням, та берімся до діла, починаючи із матеріяльними добрами. Наші державні та релігійні провідники мусять самі, перш за все вірити в ту Україну, її силу, та народ.

Станьмо ми учасниками ідеї будови Української Держави, піднесім наші голоси, плекаймо мову та любов до свого рідного, покажім світ, яка могутня наша Україна. Це ми лише зможем зробити коли у нас всіх стане принцип та ідея єдина, спільна, та суверенна.