Юхим Красноштан,

Едмонтон

Ось вже більше десяти років я регулярно відвідую виставки художніх творів українських мистців, які організовує знаний мистецвознавець із Едмонтону пані Софія Скрипник. Ця ентузіастка українського мистецтва старається зробити все для того, щоб на її виставках якнайширше показати все різнобарв'я творчости рідного народу з часу зародження прекрасного світу мистецтва і до наших днів.

Ось і остання виставка, яка була влаштована 26 жовтня 2001 р. у Пластовій галереї, була присвячена виключно іконопису. А твори, експонати для неї привезла з України журналістка, ентузіаст-збирач ікон Лідія Лихач.

Відкрив виставку доктор історичних наук Сергій Плохій. Він цікаво розповів про історію іконопису в Україні, звернув увагу присутніх на представлені на виставці зразки цієї творчості.

З давніх-давен ікони, як правило, висіли в кожній українській хаті на чільному місці. Навіть при комуністичному ладі, коли релігія була по суті знищена і заборонена, у багатьох домівках можна було побачити цю святиню українського народу. У святкові, вихідні дні під образом засвічували свічечку або лампадочку. Ще й до нашого часу селянин не сяде за стіл, поки не перехреститься перед іконою. Так було завжди на Україні, так і тепер, коли вона стала незалежною державою.

І ось численні гості гостинної господарки Софії Скрипник за три дні, протягом яких проходила ця надзвичайно цікава виставка народних реліквій, мали змогу детально ознайомитися з творами народного мистецтва ХVІІІ-ХІХ століття, дізнатися більше про історію написання ікон.

Перші іконописці малювали свої твори олією на спеціально оброблених соснових дошках. В основному малярі працювали у Києві, де існував іконописний цех. Продукція київських іконописців, що жили переважно на Подолі, призначалася головним чином на продаж численним прочанам, котрі приходили до Києво-Печерськоі лаври та київських монастирів. Вже 1811 року київський іконописний цех нараховував близько 150 майстрів.У 1726 році в Стародубській протопопії було 20 малярів, в Ніжині - 11, в Чернігові та Городні по два. Зародки фахової художньої школи, як пишуть літописці, з’являються лише в кінці ХV11 ст. Це була малярня Києво-Печерської лаври, в якій працювали монахи-малярі.

Цікавий такий факт, взятий з Центрального державного історичного архіву у Києві. Біля 1760 року київському маляреві-іконописцеві Лукіану Торабіновському за позолоту і малювання ікон до іконостаса Поповогірськоі церкви на Стародубщині мало бути заплачено 150 крб. грішми і натурою – “15 четвертей жита, 6 вівса, 10 ячменю, 8 пшениці, пшона, круп гречаних і ячмінних, сім’я конопляного 4 четвертини, 2 четверті гороху, 5 пудів сала, 5 пудів солі, 8 станів горілки, 2 бочки пива, 2 яловиці, 3 кабани, 5 баранів, 100 кварт олії, 3 відра масла, 5 відер сиру, 4 пуди меду, 3 пуди лою, 2 голови в’яленої риби, 20 возів сіна, дров рублених – скільки буде треба”.

Але так щедро платили далеко не кожному. Лавра виплачувала іконописцям всього по 80 коп. або 1 крб.25 коп.за кожну намальовану ікону.

35 ікон було представлено на виставці в Едмонтоні. І звичайно, найбільший інтерес у присутніх викликали старовинні твори із особистої колекції Лідії Лихач. Надовго затримувались гості біля Богородиці Охтирської (початок XIX ст. Сумщина, дерево, олія), свв. Михайло і Варвара (сер. XIX ст.Київщина, дерево, олія), свв. Катерина і Параскева (Сер.XIX ст.Київщина. Дерево, олія), Різдво Христове, Київщина, 1868 р. дерево, олія та багато ін.

Минули роки, століття з часу написання ікон.Але вони нам ніби нагадують історичне минуле українського народу, вказують на мистецьку зрілість його. Іконописна справа, що народилася в глибині віків, і нині стає в пригоді людям, прикрашаючи наше житло, наше життя.