Марія А. Голод

25-ого листопада 2001 р. українська громада міста Торонто мала незвичайну нагоду побувати на прем’єрі містерії “Слуга Божий – Андрей”. Колись у Львові, в дні моєї молодості, увесь Львів святкував день св. Андрея, щоб таким способом віддати шану Великому Провідникові й Опікунові українців Митрополитові Кир Андреєві Шептипькому. В українських школах відбувалися концерти-академії, в церквах врочисті Богослуження. Люди поспішали скласти свою чолобитню Князеві не лише церкви, але й Князеві українського народу, народу розірваного кордонами й непрохідними границями, дуже знищеного Першою світовою війною і страшними нелюдськими змінами самої основи людського життя. Тільки згуртованість народу довкола Церкви дозволила українцям Галичини не лише помалу підноситися, але й випрямити згорблену спину. В тому важкому процесі брав участь наш Галицький Митрополит. Не було ділянки життя, куди б не досягнула його благодійна рука, повна душевної ласки, розумної поради, політичного розсудку і матеріальної підмоги. Сиротинці-захоронки, бурси й гуртожитки, медична поміч, школи, вакаційні оселі-табори, музеї і мистецтво, купецтво й кооперативний рух, вишкіл священиків і дяків, манастирі, протиалькогольні товариства, видавництво книжок і журналів, опіка над емігрантами в країнах Європи й Америки. Такого широкого обсягу праці як Митрополит Андрей, мабуть не виконував ніякий Глава Церкви. Йому присвічували християнські чесноти віри, надії і любові, а також і благословення Божої Премудрості – Софії.

В церкві св. Димитрія, де відбулася дія представленої містерії “Слуга Божий – Андрей”, було притемнене світло. Тільки свічки перед бічними престолами не переставали горіти, як і не переставали звучати лагідні тони музичного супроводу. Чисті високі голоси співачок підносили красу богослужебних пісень і напівів аж до верху церкви. Дійові особи входили чи вбігали з обох боків і серединою церкви, туди й виходили. Статисти монахи, більші й менші хлопці-учні нагадували старогрецькі драми. Мабуть це й присвічувало режисерові Ігореві Борисові, гостеві з далекого Харкова, у його доборі поодиноких частин із здається два рази довшої оригінальної драми, що написав Валерій Герасимчук з Києва. На мою думку, режисер Борис надав постановці справжньої містерійності, а може й “церковності” (якщо можна вжити таке слово). Зрештою, це нічого дивного для режисера, котрий працює над відродженням Курбасівського “Березоля” та старається вишколити добрих акторів. Руку майстра завжди можна впізнати. Мені особливо подобалися сцени із дитинства та молодості шляхтича Романа Шептицького, натхненного ділами своїх славних предків – княжих боярів, єпископів, митрополитів - працівників для народу з якого вийшли. Відчувалося також вплив незвичайно доброї матері, повної християнської любові й глибокої віри та може дещо міцну, але і добру руку батька. Виконавцями містерії-дійства були всім нам знані прихильники театрального мистецтва, а також і справжні професійні актори. Отже, згідно з програмкою “від Митрополита Андрея у згадках духовної особи” виступав Ярослав Шудрак, котрий є діяконом в церкві св. Димитрія. Це нелегке завдання вийшло напричуд гарно, читання із великої книги було передане без надмірного патосу, чи тут зовсім непотрібної .жестикуляції. Наскільки собі пригадую, Кир Андрей говорив і проповідував дуже рівним голосом, треба було уважно слухати, бо ніколи не вдавався до прикметних багатьом проповідникам вигуків і драматичних наголошень. Діяконові Шудракові вдалося віддати щось із справжньої інтонації та інфлексії Слуги Божого Андрея. Всі інші виконавці уживали прикметних їм самим наголошувань, шепотів, вигуків, розмахувань руками, несподіваних входів і виходів. Це й був дуже добрий контраст і тут мабуть теж: була рука режисера. Абсолютно професійними вийшли Ірина Завадська в ролі матері Митрополита, Тарас Парченко в ролі батька і Лада Даревич в ролі молодої шляхтянки Кароліни. Не менш добрими у своїх виконаннях були Степан Ґеник Березовський в ролі господаря й опікуна брата-монаха Атанасія і Борис Вжесневський як артист-маляр Олекса Новаківський, який втішався особливою опікою Митрополита. До речі, портрет Слуги Божого Андрея пензля Олекси Новаківського, висів на намісному місці, прибраний вишиваним рушником, а це доповнювало сценічний реквізит – м’який фотель, як окреме підкреслення фізичної неспроможності з одного боку,та високої інтелектуальної й безмежної духовності Митрополита з другого. Страшний час світової війни персоніфікували представники “іберменшів”, ніби-то висококультурних німців і москалів/совєтів – злопам’ятного Еріха Коха та заїлого безіменного енкаведиста (мабуть їх було більше). Тут прямо заблиснули в своїх коротких репліках і вигукуваннях о. Антоній Семчук як Кох і Андрій Винницький як полковник-енкаведист. Нагайки, пістолі, ножі, навіть німецький “залізний хрест” і гакенкройц додали автентичності тим знаменним для війни персонажам. Шкода, що до містерії не включено хоч одного рабіна або й єврея, котрі із ласки Митрополита Андрея вийшли живими. А їх було немало! Вступний і заключний вірші Уляни Кравченко у виконанні Ірини Завадської впроваджували й завершували дійство.

Варто підкреслити великий вклад праці і зусиль Ірини Завадської та Степана Ґеника-Березовського в підготовку цього небуденного представлення.

На закінчення всі присутні, виконавці містерії та глядачі, заспівали пісню-молитву “Боже великий єдиний”, чим ще більше підкреслено врочистість постановки дійства. Думаю, шо всі почувалися обєднані в стараннях довести беатифікаційний процес аж до визнання Слуги Божого Андрея святим.

Р.S. Чистий дохід в сумі 5,000 дол. вручено Владиці Кир Корнелієві на потрібні оплати.