Андрій Дутко

Застінка – це українське село біля Тернополя над річкою Гнізна. Селяни в ньому були національно свідомі і патріотично наставлені. У селі діяла українська церква, Рідна школа і читальня Просвіти. Взаємини із сусідніми селами були добросусідські. Ціла околиця була суцільно українською національною спільнотою.

Мешканцям Застінки довелось, як і всім іншим українцям, пережити жахливі воєнні страхіття як Першої світової війни, так і українських визвольних змагань.

Пригадується один із воєнних епізодів з 1919 р., коли через село Застінка українська армія наступала на тодішних ворогів України – поляків. У завзятому бою з поляками загинули три українські стрільці. Двоє загинули відразу від ворожої кулі, а третій був поранений, ще мучився годину і також помер.

Застінка вирішила влаштувати полеглим за волю України героям гідний похорон. Війт села Василь Кавун наказав цілому селу взяти участь у похороні, що й було зроблено. Отець Н. Маринович відправив над могилами загиблих Богослуження, а війт В. Кавун виголосив прощальну промову. Дівчата покрили могилу героїв квітами.

Прийшов 1926 рік. Кілька хлопців із села домовились, що на могилі героїв-стрільців побудують пам’ятник. Сказали – і зробили. Майстри були свої, усе зробили дуже швидко. Пам’ятник був невеличкий, але селяни були задоволені, виконавши свій національний обов’язок, увоківічнивши пам’ять тих, що життя віддали за волю України.

Пам’ятник треба було за старим звичаєм освятити. Отець М. Маринович вважав, що це повинно стати святковим днем не тільки села, а й цілої округи. Тому й вирішено було мобілізувати на той день цілу округу. Було створено Комітет, у склад якого якого входили, як собі пригадую, о. М. Маринович від села Застінка, п. О. Л. Павлишин, підпоручник Кипячка із села Товстолуг, адвокат Н. Владика і пані Е. Ситник із Тернополя. Цю велику маніфестацію готували й інші сусідні села.

Посвячення проголосили на один з днів червня 1926 року. Була повідомлена вся околиця. В результаті у святі взяло участь понад 7000 людей з 40 сіл, в тому числі близько 600 козаків на конях, які віддали честь загиблим чудовим кавалерійським парадом.

Парад вели пп. Степан Корчовський і Василь Жминда із Товстолуг. Те село дало і хор під керівництвом О. Л. Павлишина, а села Заставая та Гаворів прислали оркестр. Над могилою промовляли пані Е. Ситник і адвокат Н. Владика з Тернополя. Під час богослужебної процесії кожне село зложило на могилу під пам’ятником свій вінець.

Польська поліція мала охоту арештуавти пані Е. Ситник під час її промови. Але зібраний народ не допустив її до промовця. Аж чергового дня її арештували у Тернополі.

Найактивнішу участь в організації і проведенні свята взяли такі села: Товстолуг, Кіпячка, Заставя, Баворів, Грабовець, Скоморохи, Смолянка, Білоскірка, Красівка, Ходачків, Смиковці, Бірки і інші, які зараз уже нелегко пригадати.

Це було у червні 1926 року. Довгий час, як виглядало, околиця була спокійна, поки не прийшов 1937 рік. У тому році з’їхались до Застінки загони польської поліції, оточили цвинтар, зняли пам’ятник, розкопали саму могилу і забрали та вивезли до Тернополя тлінні останки трьох стрільців-героїв, що віддали своє життя за волю України.

Зараз цей пам’ятник стоїть у Тернополі. Якщо хтось із читачів буде мати нагоду відвідати Тернопіль, нехай зайде там на цвинтар і відвідає могилу наших героїв. На кам’яному пам’ятникові вибито прізвища його фундаторів:

Петро Андрушків – головний майстер, Василь Стиран, Петро Бобрівець, Іван Дупак, Михайло Романиж, Іван Кавун.