Василь Верига

Увесь час свого існування совєтська влада найбільшим ворогом уважала український націоналізм, бо він, будучи ідеєю найбільшого в межах СССР неросійського народу, постійно переслідувався як буржуазний засіб розпалювання національної ворожнечі. Водночас совєтська влада пропагувала не лише власний російський націоналізм, а й російський шовіністичний імперіалізм, маскуючи його під так званий інтернаціоналізм. Під впливом цього інтернаціоналізму українська мова й культура в Україні взагалі витіснялися і з офіційно-ділової, і з суспільно-громадської, і з наукової, та навіть з побутової сфер. Натомість агресивно впроваджувано російську мову як засіб міжнаціонального спілкування. Як не дивно, під вплив цих процесів найбільше потрапила українська інтелігенція, та частина українського етносу, яка повинна була б стати речником і оборонцем рідної мови, культури і традицій. Але все, на що вона спромоглася навіть у сучасних умовах, у незалежній і самостійній Українській державі, це створити Конґрес української інтелігенції, який за своє більш ніж пятирічне існування зумів лише видати звернення, у якому констатував жалюгідний стан укра-їнської мови. Так, сьогодні українське слово і усне, і друковане перебуває у набагато гіршій ситуації, ніж у день проголошення Незалежности в 1991 році. Сьогодні Україну русифікують не москалі, а свої рідні, доморослі русифікатори, нащадки козацького роду. Це свідчить про те, що Україні потрібна ідеологія націоналізму, ідеологія, яка б зрушила молоде покоління, виховувала його в любові до свого рідного, до себе самого. Бо як можна здійснювати заповіт Христа люби ближнього свого, як самого себе, якщо хтось не вміє пошанувати сам себе.

Щоб розвіяти марксистське тлумачення націоналізму, українському громадянинові потрібно дати правильне висвітлення цієї ідеології, ознайомити його із трактуванням цього поняття науковцями із різних країн світу.

На допомогу зацікавленим членам української спільноти київське видавництво Смолоскип почало видавати наукову серію Політичні ідеології, одним із видань якої є Націоналізм: антологія, впорядковане Олегом Проценком і Василем Лісовим під керівництвом Осипа Зінкевича (Київ, 2000). Ця об’ємна книга (868 стор.) поділяється на шість частин.

Частина І. Інтелектуальні дже-рела націоналізму тут вміщено сімнадцять статей відомих науковців із світовими іменами, як-от німців Й. Г. Гердера та Й. Фіхте; італійця Дж. Мацціні, який твердив, що нація це річ свята; англійців Л. Актона і С. Мілья; французів Е. Ренана і Ш. Мараса; а також українських філософів і речників націоналізму (М. Міхновський, Д. Донцов, Ю. Вассиян), і тих, хто не називав себе націоналістами, але дбав про добро для свого народу (Ю. Бачинський, І. Франко, М. Грушевський).

Частина ІІ. Що таке націоналізм? Відповідь на це запитання дають десять авторів, серед яких українці Р. Шпорлюк, В. Рудко та М. Сосновський.

Частину ІІІ. Етнічність і націоналізм представляють науковці з Англії. У ІV частині Нація як концепт і цінність девять статей, одна з них В. Лісового. Назва частини V – Типологія націоналізму, частини VI Перспективи націоналізму. У цій заключній частині звертаємо увагу на цікаві, та важливі статті: Націоналізм наприкінці ХХ століття Е. Гобсбаума (переклад з англійської), Громадянська та етнічна нація у Франції та Німеччині та Чи можливий ліберальний націоналізм А. Валіцького (переклад з польської).

Крім того, антологія містить коментар, інформації про кожного з авторів та поіменний покажчик.

Отже, у книзі Націоналізм: антологія представлено різні погляди, навіть різне трактування націоналізму: і в оцінці представників поневолених чи роздріблених народів, і в оцінці представників народів-імперіалістів.

Це корисна книга, поява якої диктується сучасною політичною і культурною ситуацією в Україні, і з цим виданням повинні ознайомитися у першу чергу молоді адепти політики, а також історики, щоб змінити засвоєні із марксистського вчення погляди.

Однак зазначимо, що не повністю представлено в антології теорії Донцова, немає поглядів на український націоналізм таких мислителів, як М. Сціборський, Є. Онацький, а також творів Ю. Пундика Український націоналізм (Чикаго, 1965) і В. Мартинця Ідеологія організованого і т.зв. волевого націоналізму (Вінниця, 1954).

Не зважаючи на це, видавництво Смолоскип зробило корисну роботу, даючи зацікавленим цю антологію, яка заповнює прогалину в ділянці знання політичних ідеологій. На жаль, сучасне економічне становище України змусило видав-ництво обмежитися 1000 тиражу, хоча цей тираж дуже й дуже малий з огляду на те, що така книга повинна бути у кожній громадській бібліотеці, не кажучи вже про бібліотеки вищих навчальних закладів.