Віра Ке
Королева – The Queen
Рано-вранці 21 квітня 1926 року прийшла на світ у хаті свого діда дитина короля Джорджа Шостого і його дружини, герцогині Йорку, Єлизавети Бовіс-Лайон. У другій кімнаті, за архаїчним законом, король Джордж Шостий, а тоді ще герцог Йорку, якого всі кликали Берті, мусив сидіти в товаристві домашнього секретаря й удавати, як йому приємно розмовляти з ним, у той час коли його дружина народжувала дитину. Цей надокучливий, нудний звичай-закон герцог Берті, як тільки став королем Джорджем Шостим, скасував перед народженням принца Чарльза. 29-го травня дитину охрестив архієпископ Йорку в приватній каплиці Бакінґгам-палаті, яку німці розбомбили під час Другої світової війни. Але тепер там приватна мистецька галерея королеви, відкрита для публіки. Дитина, одягнена у вбрання кремового кольору, зроблене із брюссельського мережива, в якому хрестилися всі діти королеви Вікторії, отримала імена: Єлизавета, Олександра, Мері. Будинку, в якому Єлизавета-Мері народилася, вже не існує, а на його місці стоїть Льомбард, Норт Централь Бенка, на якому висить таблиця з написом: Тут народилася королева. 21-го серпня 1930 року народилася принцеса Маргарета. Мама Єлизавета вчила дівчаток, як поводитися з різними достойниками, як вітатися, як прощатися, що з ними говорити, і завжди їм повторяла: “Коли хтось видається вам дуже нудним це ваша вина”.
20 січня 1936 р. помер король Джордж Пятий, дід Єлисавети і Маргарети, королем став їх вуйко, Едвард Восьмий. Але за 327 днів він зрікся трону, щоб жити з американкою розлученою панею Волліс Сімпсон. Тато Єлизавети і Маргарети став автоматично королем Джорджем Шостим. Дівчаткам треба було йти до школи і, за англійським звичаєм, їх мали би віддати до так званої бордінґ скул, але король Джордж і мама Єлизавета, знали, як у тих бордінґ школах навчають і які там стосунки, і тому найняли найкращих учителів і вчили дітей вдома.
Під час Другої світової війни королівська родина переїхала до Віндзорського замку задля кращої безпеки. Згадувала принцеса Маргарета: Ми приїхали туди, щоб перебути кінець тижня, а жили там 5 літ. Нам не дозволяли віддалятися від замку, довкола якого викопали окопи і поставили кволу патетичну огорожу з колючого дроту, яка не стримала би ворога, але тримали нас у вязниці. Діти тужили за Бакінґгам-палатою, не знаючи, як там усе змінилося. Король і королева дуже мало огрівали там кімнати, деякі вікна повилітали через вибухи бомб, король і королева їли страви з петрушки, моркви, брукви і бараболі, як і всі люди в Лондоні, але подавані на золотих тарелях.
Майже всі аристократичні родини відіслали своїх дітей за океан, у безпечні місця (переважно до Канади), але Єлизавета і Джордж уважали, що спадкоємці трону повинні бути в Англії, так що маленькі принцеси мусили жити за дротами, спати в пивниці палати, тримаючи біля себе свої ляльки і їхній французький одяг. У палату 9 разів вдарила бомба, а бомба ФАУ знищила королівську каплицю. Король і королева уважали, що це їх обов’язок переживати війну так само, як і всі люди в Лондоні. Тільки на ніч вони сходили вниз, до пивниці, і спали з дітьми. Це безжалісне невблаганне почуття обов’язку одідичила їх старша донька Єлизавета. А їх мама, яка була чарівна, весела, любила танцювати і відкинула 5 женихів, допомагала в добровольчих організаціях, вчилася стріляти, щоб вміти боронитися, якби німці зайшли б до палати. Король Джордж Шостий, який від народження був дуже сором’язливий і на людях тратив відвагу, під час війни так змінився, змужнів, що королева могла зійти з першого плану і сміло віддати кермо в руки своєму дорогому Берті
Під час війни малі принцеси приїздили до Лондону тільки на побачення з дентистом. Не раз, як приїздили гості, принцеси забавляли їх наслідуванням своїх предків і членів королівського почту. Дуже часто вони інсценізували по-своєму різні казки і з великим успіхом виконували свої ролі.
Єлизавета Олександра Марія вперше зустріла свого майбутнього чоловіка, принца Филипа, коли мала 13 років, а йому добігало 18. Мама принца Филипа була старшою сестрою лорда Маунтбаттена, аскетична, похмура, від уродження глуха, безрадісна і дуже побожна, а батько, грецький принц королівського грецького роду, приємний, веселий, дотепний. Він, не змігши знести холодної, сумної атмосфери в родині, виїхав до Франції, де помер 1944 року, залишивши Филипові, своєму єдиному синові два костюми і пензель до голення з ручкою зі слонової кости.
Після багатьох років, незліченних гостин, забав з танцями, чайних прийомів, непорозумінь з урядом, який не хотів дати Филипові громадянства хоч він ще перед війною служив на британському флоті, нарешті принц і Єлисавета змогли одружитися. У той час принц заробляв тільки 8 ґіней на тиждень, як лейтенант в королівському військовому морському флоті, але перед вінчанням йому підвищили платню на десять тисяч англійських фунтів і дали три титули, з яких він тільки один досі уживає: Duke of Efinburgh.
Через різні родинні схрещення і королева, і приниц Филип є нащадками королеви Вікторії: королева пра-пра-правнучка, а принц Филип пра-правнук. Весілля відбулася 20-го листопада 1947 року. Між весільними подарунками, (понад три тисячі!) був один кусок тканини, яку Магатма Ґанді сам вишивав. Бабця Єлисавети і Маргарети, королева Мері, страшенно дивувалася, як хтось міг прислати такого лаха. Принцеса Маргарета швиденько заховала подарунок Магатма, щоб бабця про нього забула! У 1952 році, 2 лютого, король Джордж Шостий помер від раку легенів. Того самого дня принцеса Єлисавета стала офіційно королевою Великої Британії, але її коронування відбулося 2 червня 1953 р. Одначе весь Коммонвелт співдержавність британських націй відзначає 50-літній ювілей її королівської праці! У 2002 році.
Заспіваймо їй Многая літа!
* * *
“Новий Шлях” – на новому шляху
У 1930 році за ініціативою Української Стрілецької Громади в Едмонтоні організувано Видавничу Спілку, яка почала видавати газету Новий Шлях. Засновником і редактором до 1941 року був М. Погорецький. За кілька років Новий Шлях перейшов до Саскатуну, в 1941 році до Вінніпегу, а в 1974 році Новий Шлях оселився в новому будинку УНО і БО на вулиці Коледж, ч. 297 в Торонті.
Протягом більше семи десятків літ, багато редакторів, журналістів, колюмністів, випадкових репортерів, безплатних дописувачів, ідейних добровольців будували Новий Шлях. Його кожне ліття спонукало робити підсумки та евалюацію минулої праці, а також давало причину згадувати сентиментально авторів дописів, які вже відійшли у зоряний світ, авторів листів до редакторів, через які вибухали агресивні полеміки. Довго не можна було викорінити з Нового Шляху статтей у підвалі. Д-р Зиновій Книш одного разу друкував 40 підвалів, тобто у 40 числах Нового Шляху якісь спогади. Тяжко було позбутися і так званих ковбас, тобто дописів, які друковано у рубриці далі буде.
Коли почав виходити Новий Шлях, королева Єлисавета Друга мала тільки три рочки. На блакитному екрані блищали такі зорі, як Ґрета Ґарбо, Марлен Дітріх, Ґері Купер, Адольф Менжу і Рін-Тін-Тін!
У крамницях уперше зявилися пачки зі замороженою яриною, мясом, рибою та овочами. Завдяки нововинайденій машині в перукарнях почали продавати хліб, покраяний на тонкі скибки.
На Лонґ Айланд (США) в покинутому гаражі відкрився перший, правдивий супер маркет. Італією правив Беніто Мусоліні, а світом потрясав розвал на ол Стріт в Нью-Йорку і Велика Депресія.
Першим управителем Видав-ничої Спілки Нового Шляху був аптекар Василь Гультай. Новий Шлях мав власний дім у Саскатуні, потім переїхав до власного дому в Вінніпеґу. А від 1952 р. є на ренті в Торонто, до 28-го лютого 2002 року в будинку УНО Коледж, 297, а коли будинок продано, перенісся на третій поверх до будинку Української Кредитової Спілки, (Коледж, 295), звісно ж у Торонто. Я не хочу бути сентиментально-вербозною, але мушу сказати, що я горда, що працюю в газеті, яка ніколи не сходила із всеукраїнського національно-політичного ґрунту. Видавати газету, коли на світі шаліли війни, валилися держави, мінялися уряди, вмирали виняткові люди, зявлялися нові емігранти з жалями та ранами в душах, топилися фінанси, ставало менше і менше читачів це направду Олімпійське досягнення. Із малого тижневика на 4 сторінки перетво-ритися в тижневик на 20 сторінок це подиву гідна еволюція. Я не вірю, щоб через сучасні невідрадні обставини газета зникла як динозаври!
* * *
Концерт хору “Веснівка” в Humbercrest United Church 13-січня 2002 р.
Хорова музика завжди була природним компонентом церковних відправ і світських імпрез. Коли в 1524 р. кораблі Жак Картіє причалили до південного берегу Лабрадору, моряки почали спонтанно співати Службу Божу. У першому євро-пейському поселенні Порт Роял у 1606 р. колоністи виконали кантату на честь основоположників Шамплена і Бєнкурта. У 1615 році два священики прибули до Квебеку і 25 червня перший раз відправили співану Службу Божу. 40 років пізніше, єзуїт Лє Мерсіє чудовими співами пригортав до церкви новонароджених Юрон індіанців. Так поступово європейські колоністи започаткували в Канаді хорове мистецтво. Шкотські хори, естонські, українські, менонітські, інуїтські та інші зєднали співом всіх поселенців Канади з різних країн в одну родину. Канада співала і співає і в спеку, і в морози, і в церквах, і на площах, і в великих залах, і на маленьких імпрезах і тримає живою музику, продовжуючи життя традицій різних етнічних груп, які з різних причин опинилися в цій країні.
Українці також не відстали від других, і як тільки почали оселятися у преріях, в лісах, у містах відразу почали організувати хори. І так дійшло до концерту “Веснівка” в 2002 році.
А цей хор радує і канадську публіку, і європейську вже багато років під вмілим керівництвом диригента Квітки Зорич-Кондрацької. Концерт колядок і щедрівок 13 січня 2002 р. відбувся в Humbercrest United Church, по береги заповненій публікою. У першій частині хор Веснівка відспівав 14 колядок і щедрівок в цікавих обробках і деякі нові композиції. Сучасні хори продукують голосні тони, відповідні до великих мікрофонів і великих залів, а “Веснівка”, як треба, заповнює стіни сильним форте і фортесимо, але завжди співає виплекано, елегантно, без надриву. Замість перерви диригентка спо-нукала публіку разом заколядувати, а за той час за Веснівкою вишикувався чоловічий камерний хор. Цей камерний хор інновація, і публіка його тепло і зичливо зустріла. Симбіоз двох ансамблів був корисним, цікава. Публіка оцінила ініціативу диригентки Квітки Зорич-Кондрацької внести в програму нову ідею, відійти від трафарету, який рік за роком усі хори плекали і закріплювали. Музичний супровід був розділений між фортепіано та камерним оркестром. Це додало коцертові нових вимірів і приємної слухової та музичної принади.