Юлія Войчишин

Заходами Пластової станиці і Канадського Товариства Приятелів України, 20 і 21 квітня 2002 року, відбулася в залі Українського католицького собору Св. Івана Хрестителя в Оттаві виставка картин добре відомого тут з попередніх двох відвідин в 1988 і 1990 роках художника Івана Остафійчука, який тоді жив деякий час в Канаді. В 1993 році він повертається в Україну, усвідомивши факт своєї залежности від рідного довкілля як джерела його мистецького натхнення, і там він живе і творить досьогодні. До Канади приїхав цього разу з великою збіркою праць і мав їх показ у Торонто, Саскатуні, Едмонтоні, Монреалі, а перед своїм поверненням в Україну, і у нас в Оттаві.

Відкриття виставки відбулося з великою участю добірної публіки, включно з послом України д-ром Юрієм Щербаком і його дружиною Марією, яким митець подарував каталог своїх праць з автографом. Виставку відкрила голова організаційного комітету Надя Казимира, а заступниця станичного Пластової станиці в Оттаві, пл. сен. Лариса Розумна привітала присутніх та попросила художника Володимира Катрушенка, який живе і працює тепер в Оттаві, представити мистця, приятеля з давніх літ.

Це була вже третя його виставка і нам всім здавалося, що ми добре ознайомлені з особистою і професійною біографією Івана Остафійчука. Але вислухавши В. Катрушенка, ми побачили ще іншу сторону, про яку не згадується в критичних матеріалах, але яка, безперечно, мала вплив на формування його особистости і на його творчість. Пан Володимир так про це і каже: “Творче зростання і успіхи Івана неможливо відірвати від епохи, у якій він стався. Хрущовська відлига на початку 1960-их років була придушена і почався процес застою в якому домінує ідеологія денаціоналізації, затирання меж між націями і тотальна русифікація. Повстало творче підпілля, якому дано назву нонконформізм і дисидентство”. Про творчість Остафійчука того часу В. Катрушенко каже так: “Підгрунтям творчости і натхнення ... стає літературна творчість Стефаника, Франка, Коцюбинського. Незабаром на зміну приходить захоплення ... Л. Костенко, І. Драчем, Д. Павличком.... Побутові теми набувають у творчості Остафійчука інтелектуальної виразности, зформованої під впливом його приятелів тогочасної української творчої еліти кінорежисера Параджанова, актора Миколайчука, мистця Якутовича творців фільму Тіні забутих предків, фільму, що потряс Україну та Європу могутнім модерністичним звучанням багатющої етнографічної спадщини Гуцульщини. Роботи Івана Остафійчука набувають більш драматичного звучання, а його композиції настільки вишукані, настільки позбавлені показної експресії, що практично межують із мистецтвом іконопису”. Це був період, в якому за Остафійчуком постійно ходив агент КҐБ і всі його твори проходили цензуру та виключалися з виставок за націоналістичні відхилення, але в цей самий період остаточно викристалізувався творчий хист мистця, він набув популярности серед мистецьких кіл України, Прибалтики, цілого Совєтського Союзу і за кордоном. Тоді також при допомозі графіка Георгія Якутовича йому вдається виїхати на 2-місячний семінар графіків, що відбувався у Всесоюзному будинку творчости під Москвою, де він звернув на себе увагу комісії, що остаточно відкрило йому двері у світ, і як і можна було передбачити, він на міжнародному Бієнале графічного мистецтва в Брно, в Чехії у 1960 p. здобуває золоту медаль.

Маестро Остафійчук коротко розказав присутнім про свої праці, представлені на цій виставці, і подякував всім за увагу до нього. Голова Канадського Товариства Приятелів України Оксана П’ясецька висловила подяку митцеві за його цікаву виставку в Оттаві.