Хочу
поділитися своїми думками про інтерв’ю п.з. „Я не літописець” (газета „Експрес”,
24 квітня 2003 р.), що його Михайло Маслій перевів у Львові з істориком
Орестом Субтельним. Треба пригадати, що той професор ущасливив нас, українців,
своєю „Історією України”.
Дивно
мені з панібратського тону чи то пана Субтельного, чи то журналіста Маслія:
„Я зустрічався і з Йосипом Сліпим (чому не з Кардиналом чи Патріархом Йосифом?),
і з Ярославом Стецьком”.
До
історика Субтельного від довшого часу маю певні зауваги. Виглядає, що тоді,
коли батьки везли майбутнього історика ще в пелюшках до Америки, мені доводилося
бути свідком усіляких розстрілів і повішень на шибениці коло дрогобицької
ратуші (щодня я йшов попри ратушу до гімназії), як дещо пізніше воювати
в Дивізії „Галичина”.
В
інтерв’ю для „Експресу” історик Субтельний сказав таке: „Має пройти певний
час, щоб зрозуміти важливість подій”. Виглядає, що навіть за півстоліття
професор Субтельний не зрозумів нічого з історії Дивізії „Галичина”. Прикро,
що в Україні й до цих пір бракує не так доброго історика, як грошей для
опрацювання й видання нової історії, де б було об’єктивно висвітлено все
і всіх.
Якось
я чув у телепрограмі „Світогляд” міркування професора Субтельного про Севастопіль
і претензії до цього міста з боку Москви. Мене як українського патріота
вразила його відповідь: „Нічого дивного, бо це місто – російської слави”.
Чи щось подібне дозволив би собі сказати польський чи російський історик?!
Чи не з тих самих позицій виходить історик Орест Субтельний, коли пише
у своїй несубтельній „Історії України” (стор. 409), що
„...найважливішим випадком співпраці
українців з гітлерівським режимом... стало створення Дивізії СС „Галичина”;
„майже всі українські організацій Третього райху в той чи інший спосіб
співпрацювали з німцями”; „на індивідуальному рівні співробітництво з німцями
зводилося до участі в органах місцевої влади й контрольованої німцями допоміжної
поліції”; „найбільш сумнозвісною формою співпраці була служба в концентраційних
таборах”? Чи можна це назвати „правильною і виваженою нейтральною позицією”,
як каже про свої писання з історії професор Субтельний? Чи брав він до
уваги інтереси української нації, чи виходив виключно з альянтських? Чи
розуміє пан Субтельний, що „його англосаксонський об’єкти-візм” робить
послугу антиукраїнським силам?
Цікаво,
чи пан Субтельний вважає колаборантом Митрополита Андрея Шептицького, що
благословляв Дивізію „Галичина”? Чи також вважає колаборантом Патріарха
Йосифа Сліпого, який про Дивізію сказав: „Немає ціни, яку б український
народ не заплатив за своє власне військо”.
У
згаданому інтерв’ю професор Субтельний оповідав і про те, що „...не раз
зустрічався я з Кардиналом Йосипом Сліпим, з Ярославом Стецьком, частенько
– з Партіархом Мстиславом, президентом УНР в екзилі Левицьким (має бути
– Лівицьким, а не Левицьким). Тісно співпрацював з Володимиром Кубійовичем”.
Дивно, що тодішній молодий історик мав приватні зустрічі з Патріархом Йосифом
Сліпим і з провідником Ярославом Стецьком. Ще дивніше виглядає мені, як
пан Субтельний міг співпрацювати з професором Володимиром Кубійовичем.
Чи знає пан Субтельний, що д-р Кубійович був одним з організаторів Дивізії
„Галичина”, одним з керівників Українського Центрального Комітету? Згідно
з написаним в „Історії України” (стор. 409) автор її повинен би зарахувати
проф. Кубійовича до колаборантів. Як тоді розуміти їхню „тісну співпрацю”?
Як
колишній дивізійник у 1993 році у справі „Історії України” Ореста Субтельного
я звернувся за виясненням до Централі КУК. Ось що відповів мені пан Олег
Романів: „Що історія Субтельного є популярною в Україні, становить факт,
але не є фактом те, що описує проф. Субтельний відносно формування 1-ої
Дивізії УНА. Тому було вирішено написати листа, щоб пан Субтельний виправив
неправдиві вислови якнайскоріше”.
Наскільки
мені відомо, професор Субтельний свідомо чи несвідомо далі ллє воду на
чужий, неукраїнський млин. Чи знайдеться хтось, щоб його зупинив?!
Петро
Пільків