Загальнонаціональне піднесення з приводу проголошення 24 серпня 1991 року суверенности України, незабаром виявилось, на жаль невиправданим. Вже в період президентства Леоніда Кравчука цей день, який формально називавсь Днем проголошення суверенітету України, був на ділі трактований не як визволення з російської займанщини, а як перехід із однієї соціальної структури в іншу. Беручи під увагу, що провід у відродженій державі зберегли колаборанти минулого, а не борці за волю України, самозрозуміло, що цей суверенітет був здійснюваний незвичайно мяко. Людина, яка в 1989 році на Установчому Зїзді Народного Руху України погрожувала державними санкціями за діяльність НРУ, два роки пізніше стала Президентом держави. Заступник голови ВР УРСР став головою, а голова Ради Міністрів УРСР став прем’єр-міністром держави. Національні інтереси нашої нації ледве відстоювались у заявах, а майже цілковито були нехтуваними на ділі.

Наступний Президент прийняв антиукраїнську позицію від першого дня свого урядування, заявляючи в інавґураційній промові про намір зробити російську мову офіційною мовою держави. А відтак слідували нагородження винних і покарання невинних за погром під час похорону Патріарха Володимира, відмова відкрити в Будинку Центральної Ради меморіальну дошку в шану проголошення IV Універсалом Центральної Ради створення Української Народної Республіки, заява про неспрацювання української національної ідеї, постійне трактування Української (читай Російської) Прaвославної Церкви як першої, якщо не єдиної, релігійної установи України, постійне нехтування ним і його командою українських національних свят, постійне ламання десятої статті Конституції України цивільними службовцями й військовиками держави, президентський указ про допущення російської мови при складанні університетських вступних іспитів.

Наша держава в період пре-зидентства Леоніда Кучми правильно повинна б називатись НЕ-УКРАЇНСЬКА ДЕРЖАВА УКРАЇНА. Наукове Товариство ім. Шевченка є національною установою української нації, й на цій підставі я звертаюсь до членства з проханням прийняти резолюцію, яка засудила б діяльність Президента Кучми як гаранта Конституції України.

Українська Служба ВВС передала 25.5.2002 повідомлення про наради в Москві українських урядовців, очолюваних віце-прем’єром Володимиром Семиноженком, і росій-ських урядовців очолюваних віце-прем’єром Валєнтіною Матвієнко (істінно рускоє імя), на яких оголошено про намір узгодженої праці над новими підручниками історії в двох країнах. Навряд чи потрібен коментар до цієї узгодженої праці. Покійний дійсний член нашого Товариства св. п. др. Іван Гриньох у своїй науково-популярній промові в Нью-Йорку в 1973 році охарактеризував цю узгодженість як крадіж Росією всієї історії України, починаючи від перших днів Київської Русі. Ця узгоджена історія була б не тільки зрадою Української Національної Ідеї. Вона була б, без сумніву, потоптанням основних наукових принципів. Члени-установники заснували наше Товариство з метою оборони нашого народу перед злочином Емського указу з 1876 року. Зрадники української нації й її держави готові відродити в новій формі Емський указ. Ми не маємо права мовчати, бо це було б рівнозначне потоптанню нами самими основного завдання нашого Товариства.

Я був глибоко здивований таким рішенням Хвальної Управи й відмітив, що Наукове Товариство ім. Шевченка було засноване В. Антоновичем і О. Кониським у 1892 році з метою поза межами впливів російської цензури обєднати українські наукові сили з усіх українських земель і тих, що працювали на чужині, для вільної наукової спів-праці рідною мовою. Україна й сьогодні перебуває під російським контролем, і український народ має право очікувати від НТШ бути генератором, а не послідовником дії інших у боротьбі за нашу національну ідею.

З черги я порушив питання про реакцію Управи на долучене до мого листа повідомлення Української Служби ВВС про намагання спільної українсько-російської комісії, яка засідала в Москві й була очолювана з українського боку віце-прем’єром Володимиром Семиноженком і з російського боку віце-прем’єром Валєнтіною Матвієнко, ввести спільну редакцію підручників історії для учнів українських шкіл задля виховування їх з повагою до історії двох народів. Я був прямо приголомшений, почувши, що це повідомлення навіть не було відчитане на засіданні Управи. Така настанова Управи НТШ в Канаді вдаряє подвійно по принципах Наукового Товариства ім. Шевченка. Історія України писана такою комісією, була б недалека від історії малоросійського населення (на думку приходить один із академіків НАНУ, який був би радо автором такої історії). Виховувана на ній українська молодь аж ніяк не була б елементом готовим у свій час перетворити нинішню ДЕРЖАВУ УКРАЇНУ на УКРАЇНСЬКУ ДЕРЖАВУ. По-друге, члени урядової комісії навіть не намагаються приховати факт, що для них історична правда не важлива, важлива лише їхня політична мета. Товариство, яке називає себе науковим, мусить виступити проти топтання наукової правди.

Якщо Управа НТШ в Канаді не вважає своїм обов’язком бути ініціатором і провідником, а лише приєднуватись до інших у боротьбі з цього роду злочинною дією проти нашого народу, тоді, на мою думку, їй треба відповісти на основне питання: до якої міри вона задовольняє принципи, на яких зродилось Наукове Товариство ім. Шевченка?

Цього листа я пересилаю братнім організаціям НТШ, УВАН і пресі як заклик для спільного всеукраїнського протесту проти зрадницької дії, планованої урядом України.