Пропонуємо вашій увазі інтерв’ю президента СКУ Аскольда Лозинського, яке він дав монреальській радіопрограмі “Український час” напередодні 3-го Всесвітнього Форуму Українців.

Платон Бойко: В Україні починається 3-тій Всесвітний Форум Українців. Згідно з програмою Форуму президент Леонід Кучма запропонував, щоб діаспора прозвітувала, що вона зробила для України ? Отже, президент СКУ Аскольд Лозинський їде зі звітом, а заодно планує поставити українським владодержцям декілька питань.

Президент Аскольд Лозинський: Плануємо поставити питання, наприклад, про вживання української мови у владних структурах України. Коли міністр і його заступник зустрічаються й розмовляють між собою російською мовою, то щось не в порядку... Коли на нарадах парлaменту України відомий народний депутат Верховної Ради виступає публично російською мовою, то очевидно щось не в порядку.

Інший аспект. Ми розуміємо, що церква відокремлена від держави, але коли речники, так званої Української Православної Церкви Московської Патріярхії, наприклад, єпископ Іполит говорив, що він бачить Україну самобутню, але тільки в лоні іншої держави, то щось є не в порядку. Коли її єрархи виступають проти конституції України. Їм передається Святоуспенський собор, щось тут не в порядку.

Коли на десятій річниці незалежности ми наполягаємо на визнанні воюючою стороною української держави ОУН – УПА, а представники ветеранів червоної армії будуть маршувати в часі незалежности зі всіма своїми бляшками на грудях..., щось є не в порядку в цій державі... Коли президент Леонід Кравчук і президент Леонід Кучма зустрічаються, вітаються з президентом Єльциним і сьогодні з президентом Путіним. А недавно пан Марчук також зустрічався – говорили про все і вся. Вони говорили про права російської національної меншини в Україні. Український президент ані слова не згадав про права української національної меншини в Росії. В Росії немає ані одної української школи, яка фінансувалася б державою, а в Україні біля 3 1/2 тисяч державних російськомовних шкіл. В Росії нема ні одного українського собору, ані Київського патріархату, ані автокефального, ані української греко-католицької церкви. Є одна парафія, яка править в касарні в Ногінську біля Москви, бо від них відібрали єдиний собор, котрий належав українській православній Церкві.

В Україні є майже 8 тисяч церков, які належать українській православній Церкві, але Московського патріярхату. Натомість українські президенти тих питань ніколи не підносять. Це для прикладу... Ми будемо старатися ті справи дипломатично, але ставити перед керівництвом країни.

П.Б.: Скажіть, будь-ласка, чи зорганізована українська діяспора буде пов’язувати подальшу допомогу Україні з вирішенням цих проблем?

А.Л.: Ми давно прийшли до переконання, що потрібно допомагати Україні, але потрібно їй допомагати в площині суспільно-громадських структур, безпосередньо особам і інституціям, а не державним, тобто урядовим структурам і тому ми не будемо узалежнювати цього, а будемо намагатися за всяку ціну допомагати українському народові, але не будемо допомагати владним структурам України.

П.Б.: Яку роль відіграє Конгрес Українців Канади у Світовому Конгресі Українців? Чи це активна частина, важлива частина Світового Конгресу? Чи могла б вона бути живішою на сьогодні?

А.Л.: Вона є однією з ключових, життєвих частин, бо фактично діяспори двох країн творили СКУ – українська діяспора Канади i Америки. Тобто українці Канади, які зорганізовані в КУК й українці в Америці. Вони навіть сьогодні становлять дуже велику частину діяльности, як також бюджету СКУ. А чи одні й другі могли б бути більш активні, включно зі Світовим Конгресом? Багато є перешкод, одна з основних це – фінанси. Друга є та, що щойно починаємо свою діяльність на полі “світового українства”.

Що я хотів би бачити, скажім, від українців в Канаді? Я хотів би, щоб українці Канади звернули увагу не тільки на Україну, але щоб вони звернули увагу на східню діаспору, щоб канадські українці прийняли на себе протекторат одної країни. Скажім – Росія. Це велика країна, можна б прийняти кілька областей, чи навіть одну область у Російській Федерації. Я збираюся після відзначень незалежности в Києві їхати на Сибір. Там зустрінуся з речниками української громади. Я певний, що вони поставлять різні прохання, проблеми. Хотів би, коли повернуся, запропонувати КУК, щоб він взяв під свого роду протекторат чи “захист українців в Сибірі”, щоб допомагати їм у гуманітарній, культурній й освітній ділянці. Думаю, що Конгрес Українців Канади цим займеться. Діяспора сама повинна пожвавити свою діяльність. Думаю, що дотепер ми замало уваги присвячували східній діяспорі і повинні в майбутньому сконцентрувати на це більше сил.

П.Б.: На закінчення хотів би запитати: чого очікуєте від цього Форуму? Форуми були і в минулому. Чи вони, на вашу думку, були ефективними? Чи були потрібними, чи оправдали своє ім’я?

А.Л.: Думаю, що ми до певної міри забагато вимагаємо від Форуму. Ми мусимо зрозуміти, що ми психологічно трохи інші люди, хоч ми всі українці. Треба мати на увазі, що ПРОГРАМУ ФОРУМУ ОРГАНІЗОВУЄ УКРАЇНСЬКА ДЕРЖАВА Й ВЛАДНІ СТРУКТУРИ УКРАЇНИ. Майже на кожному кроці, на першому, другому і третьому Форумі підкреслювали, що той, що платить за музику й зaмовляє музику. До якоїсь міри програма Форуму не є те, що ми хотіли б бачити. Ми хотіли б бачити більш ділову дискусію, менше свого роду бравурних слів, чи гасел і фраз. Одначе, ми свідомі того, що до якоїсь міри ми є обмежені в цьому відношенні. Все ж таки думаю, що вдасться нам протиснути деякі дуже важні справи, які нас дуже болять і принаймні розпочати дискусію, незважаючи на те, чи це комусь подобається чи ні. Можливо в 10-ту річницю незалежности це буде мати мобілізуючий аспект. Все ж таки, я переконаний, що переборемо всі негаразди, з кожним роком ми будемо сильніші. До влади приходить молодше покоління, яке не виховувалося на доктринах марксизму-ленінізму. Це вже не HOMO SOVIETICUS.

Сьогодні немає сумніву, що Україна буде незалежною.