В. Ревуцький

Прочитавши в Сучасностi (квітень, 2002 р.) відгук Миколи Лабінського та Михайла Москаленка До питання про замовчування правди, я дещо здивувався, що вшн. автори не знайшли слів моєї подяки про згадку виходу в світ цінної праці Лесь Курбас. Філософія театру, в той час коли йде наступ на всю українську культуру.

Автори зупинилися лише на розділі Виступи на засіданні колегії Наркомату Освіти УРСР, що подана за машинописною копією з архіву М. Лабінського ідентично до стенограми засідання. Щодо стенограми, то вважаю, що все повинно бути видрукувано повністю, щоб читач легко міг зрозуміти і зробити висновки. Сучасність (1979, ч. 6) видрукувала текст стенограми без скорочень, хоч без останніх подій. Так, цей журнал у 1979 р. був важливим джерелом інформації. Але чи він був доступним в Радянському Союзі у 1979 р.? Багато крапок, друкованих в книзі Лесь Курбас. Філософія театру протягом цілої сторінки, можуть надихнути дослідника на недомовлення, применшити вагу цінного видання. Навіть пропущена кома може змінити думку, а тим більше багато крапок (стор. 816 та 818).

Йосипа Гірняка в статті названо глибоко нещасною людиною. Він був трагічною постаттю. Засуджений в УРСР і не спроможний виявити свій творчий потенціал в тяжких умовах еміграційної дійсности в США, він був нескореним березільцем до кінця свого життя. Був людиною гуманною, чесною і високоморальною. Факти його спогадів підкреслюють його гуманність. Припущення авторів, що він пізніше створив образ героїчного Курбаса є хибним. Сама історія створила героїчну діяльність Курбаса в харківському періоді Березоля від вистави Народного Малахія до Диктатури, коли він давав рішучу та недвозначну відсіч у пресі та на дискусійних трибунах тій організованій антиберезільській кампанії (Й. Гірняк, Спомини, вид. Сучасність, Нью-Йорк, стр. 341).

Наведений у “До питання про замовчування правди” вирок слідчого М. Грушевського є яскравим прикладом того, чого може досягти підрадянський слідчий психологічним тиском на людину. Тим, хто знає досконало радянську систему з її апаратом НКВС, спроможним на створення різних фантастичних історій, це читається з подивом і обуренням і, напевно би, стрийнялося Курбасом з гіркою посмішкою.

Щодо спогадів Романа Черкашина, то, мабуть, вшн. Микола Лабінський призабув, що в Су-часности (ч.6 та 7-8, 1996) він був упорядником (лише упорядником Ред.) фрагментів спогадів (Роман Черкашин, Ми березільці, фрагменти із книги театральних спогадів і роздумів, від публікатора (йде розповідь), підпис Микола Лабінський). Самі автори відгуку свідчать, що до цього часу спогади Р. Черкащина повністю не видрукувані і це турбує дочку Черкашина відомого музикознавця Марину Черкашину-Губаренко в одному з листів до мене.

І ще одне. Факти, подані мені Романом Черкашиним під час особистих зустрічей з ним в Харкові у 1992 та 1993 роках, не згадуються у фрагментах. Сподіваюсь, що вони є в спогадах і будуть колись опубліковані.

Накінець ще раз повторюю, що вихід книги Лесь Курбас. Філософія театру винятково своєчасний і є великим надбанням для української культури і, зокрема, для українського театрознавства. На цьому ставлю крапку.