11 вересня 2001 року радикальні ісламські міжнародні групи терористів трьома пасажирськими літаками, разом із їх залогами та пасажирами, заатакували Всесвітній торговельний центр у Нью-Йорку та Пентаґон у Вашінґтоні, чим вчинили масове вбивство цивільного населення, що призвело до проголошення Америкою “Нового роду війни”. З цього приводу генеральний секретар ООН Кофі А. Аннан заявив, що “Терористи, які 11 вересня заатакували Америку були націлені на одну державу, а зранили цілий світ… (Вони зробили) напад на ціле людство…” (The New York Times, Sept. 21, 2001). А президент Джордж Буш у свому зверненні до Конґресу 21 вересня 2001 р. заявив, що “11 вересня вороги свободи вчинили проти нашої країни акт війни… Докази (вказують на те, що спричинниками цього були) терористичні організації, знані як Ал Кваеда… відлами ісландських екстремістів…” Президент Буш далі підкреслив, що “накази терористів зобов’язують їх вбивати християн, жидів, вбивати всіх американців без різниці чи вони є військовими, чи цивільними, включно із жінками і дітьми…”
Слово “терорист” останніми днями набуло особливої вагомости у щоденному житті пересічного члена світових спільнот, а зокрема для суверенних держав, як й для міжнародних організацій. Трагічний ефект акції терористів на суспільство США не лише позначив переломовість самобачення Америки, але й викристалізував її перцепцію щодо загрозливого стану світового правопорядку з причини зактивізування екстремічних форм міжнародного тероризму. Це, до речі, може навіть захитати питання суверенности самої Америки, а не тільки підкопати довір’я до неї як до провідної держави світу.
Терористи можуть виступати в ролі реформаторів – національних, релігійних, класових і т.д., оборонців, визволителів. В практиці їх природною тенденцією є абсолютистичний культизм, нігілізм, а зокрема етичний нігілізм.
В політологічній літературі говориться про політичний тероризм, релігійний, а навіть й проіндустріяльний, технологічний, економічний і т.д. Є тероризм, яких спонсорують державні власті, як й міжнародні та приватні інституції.
З психологічного боку, тероризм ототожнюється із романтичним месіянізмом, а терористів бачиться як “терористичних особистостей, “релігій”, – пропагандистів подвигів”.
Під кінець Другої світової війни, внаслідок розпаду колоніальних держав, національні конфлікти викликали зактивізування різних терористичних акцій, різними терористичними групами, зокрема в Третьому світі – Ізраелі, Кенії, на Кипрі, в Південному Ємені, Алжирі, в Палестині, вже не говорячи про впровадження історико-терористичних дій в Північній Ірландії, Еспанії (Баски). Міські терористи почали діяти в Аргентині, Бразилії, Уругваю. Появилися такі терористичні групи як Червона армія в Німеччині, Червона бригада в Італії, “Ветзермени” в Америці тощо, не говорячи вже нічого про хронічно просякнуту тероризмом суспільність простору Близького Сходу, а властиво цілого світу.
Сучасний скрайній мусульманський рух взяв свій початок в часі Іранської теократичної революції кінця 1970-их років, коли Аятола Хомеїні закликував до “священної війни” (іжігад) проти “Великого Сатани” – проти Америки. Іран став активним спонсором тероризму, тренуючи і озброюючи групи з цілого Близького Сходу, включно із ісламськими групами Джігад, Гамас, Гезбола.
Подібно як Хомеїні, Осама бін Ладен виказав не менше ненависти до немусульманського світу, а зокрема до Америки. Майже негайно після приходу до влади в Афганістані в травні 1996 р. партії Талібану він переноситься до тієї країни і проголошує Америці війну. А щоб свого роду “священну війну” вести також і проти всіх країн, де мусульманці живуть “під автократичними невіручими режимами”, бін Ладен разом із єгипетськими ісламцями зорганізував у 1989 р. організацію розповсюджених сіток його терористів під назвою “ал-Кваед”, чи пак “база” його глобальних терористичних операцій (в Афганістані “ал-Кваеда” існує вже від 1996 р.). До речі, під цю пору “ал-Кваеда” має свої сітки в 34 країнах світу, включно із Росією, Англією, Канадою і Америкою, в рамках якої діють 3000-5000 ісламських терористичних активістів-фундаменталістів (див. The New York Times, “Britain’s Bill of Particulars: Planned and Carried Out the Atrocities”, 5 жовтня 2001).
Бін Ладен і провідник Талібану Мулла Омар поділяють ті самі релігійні мусульманські вартості і візії, включно із намаганням виграти в Афганістані громадянську війну, запровадити в тій країні скрайнє-реакційний режим, що дозволяє бін Ладену тренувати в Афганістані його терористів та забезпечувати їх всім потрібним для терористичних операцій в глобальному масштабі, що уможливило бін Ладенові в 1993 р. заатакувати Світовий торговельний центр в Нью-Йорку, відтак переводити ряд різних терористичних акцій, зокрема на Близькому Сході і в Америці. Та найбільш доленосним сприянням талібанцями бін Ладенові мало місце в його другому нападі на Світовий торговельний центр 11 вересня 2001 р., із можливо найфатальнішими наслідками так для Америки, як й для цілого світу.
Ісламський радикалізм – апокаліптичний нігілізм – є загрозою для всіх його сусідів, а зокрема для Росії, Китаю, Індії. Талібанці уможливили терористам цих країн укриватися в Афганістані. Тож не дивниця, що всі ці три країни погодилися прилучитися до антиталібанської (антиладенської коаліції. Питання лише буде у тому, як високу ціну прийдеться за це заплатити Америці. Америці напевно прийдеться визнати ісламців як ворогів Росії, Китаю та Індії. Внаслідок цього Америка більше не зможе критикувати особливо брутальний спосіб ведення Росією війни проти чеченців, проти їх ісламства, як і проти їх боротьби за національну незалежність. Президент Росії Путін старається переконати Америку, що терористи бін Ладена є ті самі терористи, що воюють проти Росії в Чечні, як й ті, яких, мовляв, перетримує в Грузії її президент Шеверднадзе, що, на його думку, є тепер проти спільного інтересу Америки і Росії. Це ніщо інше, як продовження російсько-комуністичної традиційної шантажно-терористичної міжнародної політики, за аналогами якої не приходиться далеко шукати.