Валеріян Ревуцький

21 вересня 2001 р. в Silver Spring, MD, USA, померла відома балерина Оксана Вікул /по чоловікові Воронин/, що славилася виконанням українських танків власного укладу з модерним спрямуванням.

Народилася вона 21 липня 1921 р. в Кам’янець-Подільському, своє дитинство й молодість провела у Празі, де закінчила Український Вільний Університет, виступала в театральних виставах. Технічну освіту в хореографії вона дістала в балетних школах Демі-Довгопольського та Єлизавети Нікольської. Обоє керівників були акторами характерних танців в класичному балеті. Нікольська, зокрема була українського походження. І знання природи народних танців позначалося в її школі, а молода Оксана з насолодою сприймала його. Це поєднувало з численними оповіданнями її батька Миколи Вікул /потім професора в Українській Господарчій Академії в Падебрадах/. Він чудово знав звичаї і вірування поділького села. В його оповіданнях Оксана знайомилася із світом мавок, водяника з доньками русалками, світом відьом. Всі ці фантастичні картини українського фолкльору заховалися в душі, як згадки про рідний край, навіть, в його дохристиянському періоді і реалізувалися в її танцях власного укладу за народними повір’ями, як “Ярило”, ”Купальська пісня”, ”Молитва до Лади” або за характерами літературних творів, як “Солоха”/”Ніч перед Різдвом” М.Гоголя, “Куць” /”Лісова пісня” Л.Українки/.

У висліді поєднання минулого з сучасністю постали танці її укладу, як “Зустріч”, “Спомин”, “Перший баль” проникнуті чистою лірикою та цілковито позбавлених мелодраматизму. З величезною радістю вона слідкувала за підготовкою українського балету “Ладо” /музика сучасного композитора Ю.Фіяли та ліретом М.Бутовича/. На жаль, його підготовка не була доведена до кінця. Всі танці її укладу подавалися нею на основі класичної техніки завжди з великою драматично-пантомімічною експресією. Не дивно, що її надзвичайно зацікавила розповідь автора про постановку першого українського балету “Пан Каньовський” М. Вериківського балетмайстером В.Литвиненком, де він намагався поєднати класику з танцями українського фольклору. Тоді вже Оксана Вікул перестала виступати. На перешкоді стали умови життя в США, що не дали можливости цілковито віддатися улюбленому танковому мистецтву. Проте, її зацікавлення до нових течій в балеті поширюється. Вона радо консультує танкові ансамблі. Надзвичайна вимогливість до свого виконання поєднане з великою скромністю як людини були вирішальними чинниками її активного відходу від прилюдних виступів. Але всі свідки виконаних нею танців власних укладів погоджувалися на оцінці їх як чудових перлин в модерному мистецтві.