Ярина Тудорковецька

Закінчення

6. Геноциди України

Діаспорне СУЖЕРО, ДОБРУС, Фундація ім. Багряного засвідчили злочини СРСР супроти України в роках 1921-23, 1932-33, 1936-37, 1946-47 рр.: засобом вивозу харчів з голодної України до голодної Росії та організації штучного голоду, ліквідацією соціального класу селян та інтелігенції, науковців, Авангарду, Березолю, фільмів Довженка, мови, Церкви, едукації тa примусовою депортацією українців в Азію. Немає уточненого числа знищених мільйонів. Звільнена Україна допрацьовує документацію, aле ще не виявила ініціативи разом з погодженими націями СРСР та сателітами Москви винести історію злочинів комуністичної Росії на суд ООН, щоб осудити та вимагати моральної та матеріальної компенсації, як це зробили євреї за 6 мільйонів, вбитих під час Голокосту.

Україна перш за все мусить бути готова до виправдання Росії, що злочини були виконані українцями в Україні. Тому для майбутнього суду ООН потрібні будуть відповідні історичні та юридичні документи про Україну як жертву комуністичного експерименту Росії, а ними є:

1. УНР 1918-21 першою у світі вчинила мілітарний опір комуністичній Росії, однак, програв-ши, була окупована Росією.

2. Україна не була ані ініціатором ідеї комунізму, ані початком її реалізації.

3. Початково в Укрaїнській Комуністичній Партії переважали росіяни і євреї, а не українці.

4. Ком. уряд Києва був безперервно і тотально узалежнений від центру Москви.

5. Комуністи України були нарівні нищені з непартійними. Єдиним спротивом була куля у свій лоб, як це зробив Хвильовий та Скрипник. Відповідальність за злочини комуніс-тичного експерименту в Україні несе Росія, так як постнацистська Німеччина за 6 мільйонів Голокосту євреїв Європи.

Маючи готовий матеріал обвинувачення Росії, її комуністичного минулого доцільно буде вимагати спеціальної конвенції ООН на розгляд ХХ століття під кутом зору масових державних терорів, починаючи Вірменією 1915 року, почерез мільйони знищених українців за наказом Москви, та всі наступні за час XX століття. Таку петицію до ООН мав би взяти зі собою генеральний секретар ООН Коффі Аннан, коли перебував з візитом у Києві, якщо б уряд України відстоював українську точку зору.

7. Втручання Росії у внутрішні справи України, незважаючи на міждержавні закони ООН, що відбувається прямим політичним стримуванням від НАТО, від ЄвроСоюзу, економічним тиском через енергоресурси, присутністю та акцією представника Московського Патріархату в Софії та Печерській Лаврі, впливом через масмедія на виборців, підшептами змін України у власну федерацію для майбутього розподілу її на Західну та на Східну з планом сполучення з Росією. Сучасний уряд України є надто едукаційно-родинно заложений щодо Росії і не ставить чіткої межі проти втручання Росії у внутрішні справи України.

8. Російська Федерація не є вічною!

В Україні мала б заіснувати тема про російську територіальну експансію та колоніалізм у формі Російської Федерації у період переходу з XX століття у XXI, бо ця Російська Федерація не є вічною, як не були колонії Англії в Африці та Індії. Всі вони тепер є державами.

Росія ще не почала в собі процесу європеїзації, тобто скорочення до власної національної гомогенности у власній європейській території. Вона продовжує намагатись бути світовою потугою, користуючись енерґоносіями з Російської Федерації, чужою власністю, бо на своїй території нафти і газу не має. З ростом демократичности та економіки перед тубільними націями Азії є можливість мутаційного процесу, зміни до переміни Російської Федерації на модель США, Канади, Австралії, які є національно гетерогенні (побудовані імігрантами зі світу на тубільних територіях), і замість сучасної Російської Федерації в майбутньому можуть заіснувати Північно-Азійські Сполучені Штати або держави з власним центром в Азії, без колоніальної залежности від Європи, від Росії, від Москви для повного економічного зиску власників енергоносіїв. У прогнозах майбутнього такий варіант змін правдоподібний, тим більше, що Росія почала розуміти вагу її участи в Європі, НАТО, ЄвроСоюзі і перед нею є необхідність самоаналізу, достосовуючись до статусу держав Європи.

Очевидно, що сучасний уряд України не буде фінансувати проекту Форуму українсько-російського діалогу чи навіть такого українського монологу без участи росіян та вельми конечного для oчищення світогляду українців від російських стереотипів у всіх ділянках українства. Допомога тут мала б бути від нашої діаспори, зокрема науковими силами. А то й ініціативою СКУ, КУК. Шкода, що недавній Світовий Зїзд Україністів не запроектував двосічности меча на родинні роки Путін-Кучма, які безумовно запрограмовані, щоб не зникнули 300 літ насаджувані стереотипи російських умів України. Все те, одначе, також вказує на страх сучасної Росії перед ростом, перед виростанням України з її національного знецінення.

В Україні є високоякісні інтелектуальні сили, є цінні книжкові і журнальні видання. Та в бажанні наздогнати Захід є велика данина моді постмодернізму та філософії постструктуралізму, які не сприяють основним потребам України, коли ж ідеться не про закріплення основних вартостей, а їх поперекидування у перевірках, а то й у висміянні. Коли ж на початку XX століття Україна вклю-чилася у тодішній модернізм, змогла ним увійти у свої глибинні прошари і пошуки нових гуманних критеріїв, що скоро стало Розстріляним Відродженням.

З теперішньою модою наприкінці XX і продовженою у XXI ст. можна б було нарешті вільно розкрити жахіття спільноти з Росією, біль України; та це табу знеціненій нації тяжко оминути, що є зрозумілим.

Для збереження національного Я України від знецінення є багато готового матеріалу: дослідно-документаційного, юридичного, архівного, археологічного, історично-наукового, яким можна з повною енергією конференціями, радіо і телепрограмами довести до зміни у світогляді сучасного українця, даючи йому не російську точку зору, а власну українську. І саме у приязній співдії з Росією для чесного набли-ження сусідніх націй, для корисної переоцінки своїх вартос-тей самою Росією, для трансформації її у гуманну і демократичну національно гомогенну європейську державу, без територіальної експансії та без залишків колоніалізму у формі Російської Федерації. І перш за все на ліквідацію єдинонеділимости та підкреслення різности Росії та України в їх корінно-етнічній основі.

Якщо 2003 і 2004 роки будуть використані позитивно, якщо російській пропагандистській експансії щодо України нарешті вголос заперечиться, якщо заіснує того роду двосічність меча, політичного кийка-палки, скористають з того обидві нації Україна і Росія.