Шкіц про Оксану Лятуринську

(У соту річницю від дна народження)

Павло Лопата


Ця жінка не зазнала у своєму житті звичайного людського щастя, хоча й була надзвичайно обдарованою особистістю – її ім’я як художниці навічно вписано в історію українського мистецтва. Однак усупереч життєвим перипетіям, якими вимощений творлий шлях Оксани Лятуринської, вона не зреклася свого, Богом подарованого таланту, зумівши реалізувати себе і в малярстві, і у скульптурі, і в кераміці, і в писанкарстві, і в поетичній творчості.

Народилася Оксана Лятуринська 1 лютого 1902 року на Волині. У дитинстві не відчувала особливого потягу до малювання. Уже потім, навчаючись у початковій школі, а опісля у Братській школі в Острозі, виявила неабиякі здібності до малярства. Читання різноманітної літератури розбудило її молоду пристрасть до пізнання таємниць мистецтва. Матуральне свідоцтво Оксани свідчить про її навчання в українській державній гімназії у Кременці, де вона закінчила п’ять класів.

Після загарбання поляками Галичини й Волині і прилучення їх до Польщі Оксана Лятуринська потрапила спершу на роботу до Німеччини, й опісля – до Праги.

Долю майбутньої художниці визначив вступ до Чеської Високої Художньо-промислової школи, де вона регулярно відвідувала класи скульптури у чеських професорів Блажека та Ваксмана, і яку закінчила 1934 року. Ще перед вступом до цієї школи Лятуринська довідалась про позитивні відгуки на школу проф. Сергія Мако та на скульптурну школу проф. Костя Стахівського у так званій Українській Студії Пластичного Мистецтва в Празі, яку студентка одночас відвідувала, приїжджаючи із села Ржевниці, де мешкала зі своєю приятелькою Аллою Красковською. Передусім ці школи були українськими, і мали велике значення для пропаганди українства. Студія була затверджена чеським міністерством шкільницива, учнями у ній були не лише українці, а й болгари, серби, хорвати, росіяни, чехи, словаки, німці, італійці і навіть французи. До професорського складу входили Володимир Січинський, Роберт Лісовський, Іван Кулець, Юрій Русов, ректор Дмитро Антонович та інші. Лятуринська виявилась улюбленою ученицею у проф. Мако – викладача рисунку. Абсорбуючи суттєві таємниці мистецтва, вона виявила неабиякі здібності та швидкий прогрес в науці. Вивчення різьбярства в Українській Студії типу Академії Мистецтв, у проф. Стахівського мало вирішальне значення для її подальшої мистецької праці – студентки, і як зрілої мисткині. Від свого викладача вона здобула досвід у ліпленні пластики і кераміки та засвоїла техніку скульптурного оформлення. Під впливом визначного майстра звіриної скульптури Лятуринська здобула безліч цінних навичок, виявивши любов до звіриного світу. Зайняття пластичною анатомією у проф. Русова студентці особливо подобалися.

У Чеській Художньо-промисловій школі щороку відбувалися виставки її студентів. На одній із них скульптура “Збір винограду” Оксани Лятуринської отримала високу премію. Твір цей виконаний у глині, великого розміру та складної композиції – людські постаті у сплетенні виноградної лози з гронами та розгорненим листям. На іншій подібній виставці Оксана презентувалась відлитою з гіпсу великою постаттю ведмедя, що піднявши голову, грізно реве. Працю, теж нагороджену, купив покупець-любитель звіриної скульптури.

Під час останніх років студій у Високій Художньо-промисловій школі Лятуринська реалізує свої перші самостійні скульптурні праці. Спершу виконує серйозні ескізи, на підставі яких здійснює різноманітні щодо матеріалу, техніки і форми твори. Такі скульптури, як “Змагунка”, “Лицар” (теракота), “Китайка”, “Чорношличник” (поліхромове дерево), “Жіночий акт”, “Летунська катастрофа” та інші, що датуються 1932-33 роками, були високо оцінені професорами школи та нагороджені відзнаками. Із цього періоду навчання Оксани в Академії Мистецтв походить ще одна відома скульптура мисткині, а саме: “Вершник”, що опиниласа в руках приватного покупця в Празі. Чеська Академія Мистецтв закуповує три кращі скульптури – ”Китаянку”, “Янгола” та “Голову матері”, і зозміщується у своєму музеї. Незабаром Українська гімназія у Ржевницах біля Праги замовляє у скульпторки погруддя Тараса Шевченка. Повна творчого натхнення, вона радо прийняла замовлення і з захопленням взялася до цієї роботи, передавши гімназії свій твір. Постійний пошук приводив скульпторку до оригінальних рішень, і дав змогу створити погруддя чеського президента Томаса Масарика та ряд проектів і завершених надгробних пам’ятників. Один з них – це скульптурний надгробок покійному директорові, професорові Української гімназії Кобизькому на Ольшанському кладовищі біля Праги.

До ряду інших надгробків належить оригінальний своєю формою надмогильний пам’ятник полеглим українським воїнам Армії УНР і УГА на військовому цвинтарі в чеському місті Пардубіце. На замовлення Українського Національного Об’єднання в Голландії у 1939 році за її проектом споруджено на могилі полковника Євгена Коновальця в Ротердамі пам’ятник.

У шостій за чергою збірній виставці Асоціації незалежних українських мистців у Львові 1935 року Оксана Лятуринська презентувалась чотирма невеликими скульптурними працями виготовленими з поліхромованого гіпсу. Одна з них – “Перед дзеркалом” вирізняється цікавою композицією.

Восьма виставка АНУМ відбулася 1936 року і була присвячена митрополиту Андрею. Як зазначив у своїй короткій рецензії М. Чапельський, Лятуринська “виставила тільки один рисунок, а шкода, що показано так мало через нещасливий випадок артистки (її переїхало авто)”.

Окрему помітну ділянку мистецтва в Оксани Лятуринської займає портрет. Не вживаючи фарб, мисткиня свої портрети виконувала на папері олівцем, сірою і чорною тушею та пером і – найчастіше – вугіллям. Для репродукування на листівках вона намалювала серію графічних портретів таких письменників, як Тарас Шевченко, Іван Котляревський, Іван Франко, Леся Українка, Василь Стефаник, Марко Кропивницький, Марко Вовчок та інших, листівки друкавались Юрієм Тищенком-Сірим у Празі 1933-1934-го роках. Додатковою листівкою появився портрет Олександра Олеся у 1945-му році. Серед низки портретів знайдемо портрети Симона Петлюри, Гната Білого, Євгена Коновальця і серію портретів історичних осіб під назвою “Володарі Української Держави”. До неї входять князі – Олег, Ігор, Святослав, Ольга, Володимир Великий, Ярослав Мудрий, Ярослав Осмомисл, Володимир Мономах, Данило Галицький, Роман Данилович, Лев Данилович та гетьмани – Григорій Орлик, Павло Полуботок, Богдан Хмельницький, Іван Виговський, Петро Дорошенко, Іван Мазепа, Петро Сагайдачний та інші.

Майже 20 років О. Лятуринська жила і працювала в Празі. Звідси доля скитальця загнала її після другої світової війни до Ашаффенбурґу, Німеччини, й опісля до Мінеаполісу, США, де й вона померла 13 червня 1970 року.