Богдан
Михайлишин
Далеко
не кожен торонтський навчальний заклад – і не лише український – може пишатися
таким поважним віком, як Рідна Школа при УНО Торонто-Захід. 70-річчя від
часу створення –все ж поважна дата.
Сімдесятий раз пролунав дзвінок цьогорічним випускникам 11-го класу.
Урочисту
лінійку з нагоди закінчення навчального року відкрила директор школи Ірина
Кравець і одразу ж передала слово для молебню отцеві-диякону Степанові
Лилаку, який, до речі, є вчителем релігії у школі. По закінченні відправи
отець-диякон Степан звернувся до ґрадуантів із проникливим душпастирським
словом.
Директор,
як і личить керівникові, підкреслила важливість, а навіть історичність
свята останнього дзвінка для вчителів і учнів, зокрема випускників. У кожній
школі цей день перегортає ще одну сторінку її життєпису. Не виняток і Рідна
Школа при УНО Торонто-Захід. На її освітянській ниві теж було розмаїто,
і висновки треба робити не тільки з доброго. Школа вийшла з глибокої кризи,
це відчуває не лише педколектив і учні, але й українська громада Торонтo.
Величезна заслуга у цьому ще недавнього голови Філії УНО Торонто-Захід
Володимира Сукнацького. Віримо, наголосила Ірина Кравець, що школа буде
в центрі уваги і нинішнього голови Петра Ковальчика.Багато
зусиль для її успішної діяльности докладають також голова і члени батьківського
комітету.
Якщо
у школах бувають одночасно сумні та радісні дні, сказала пані Кравець,
то урочистість останнього дзвінка саме з таких. Назагал переважна більшість
цьогорічних випускників Рідної Школи гідно витримала перший серйозний іспит.
Як нагорода – високі або й дуже високі оцінки за українознавчі предмети:
українську мову та літературу, а також історію, культуру та географію України.
Насамкінець
пані Кравець попросила ґрадуантів завжди і всюди відчувати себе українцями,
не цуратися своєї мови, культури, звичаїв, підтримувати зв’язки між собою,
а навіть розвивати їх: “Напитися можна і з чужого джерела, але не дайте
зміліти своєму”.
Оксана
Смондуляк, учителька історії, побажала випускникам завжди долати труднощі
на життєвій дорозі, бо вони неминуче трапляться. І ще вона загадала, аби
бодай частина цьогорічних випускників колись привела сюди своїх дітей,
щоб і вони змогли зачерпнути шматочок україніки зі скромної скарбнички
Рідної Школи.
Учителька
культури і керівник класу бандуристів Марія Судак наголосила, що вчителі
завжди раді бачити у стінах школи своїх вихованців. Богдан Михайлишин,
наставник матурантів, завершив віночок побажань. Його коротко можна б передати
ось яким чотирирядком:
Освіта,
брате, така птиця,
Що
краще змалечку спіймать;
Чого
Іванко не навчиться,
Того
Іван не буде знать.
Подарунком
школи нашим випускникам був маленький, але дуже теплий концерт, що його
підготували молодші школярі під керівництвом своїх учительок.
Від
імени одинадцятикласників школі дякували Наталя Мельник і Наталя Волощук.
Вони добре усвідомлювали, що їхні радше потішні, аніж важкі щотижневі домашні
завдання, щосуботнєвставання до школи,
підготовка до випускних іспитів невзабарі неминуче повернуться сторицею.
Знайшли
вони окремі слова своїм молодшим одношкільникам. Обидві Наталі закликали
їх сумлінно вчитися, шанувати вчителів, збагачувати добрі традиції Рідної
Школи і повсякчас пам’ятати про свою єдність із матірною землею.
Найприємнішим,
а радше найсмачнішим пунктом свята було урочисте внесення до залу піцци.
Ніякі вчительські настанови не зібрали стільки оплесків і захоплення учнів,
як її запах. Про це заздалегідь потурбувалися голова матурального комітету
школи пані Галина Бойчук і голова батьківського комітету пані Галина Звірковська.
Вони теж мали що сказати учням, бо й самі свого часу вивчали українознавство.
Гамір
у школі поволі стихав. Учні прощалися між собою: хто до осени, а хто до
розмаїтих літніх українських таборів і розваг, що от-от гостинно відчинять
свої двері перед ними.