Василь Верига

Перед нами два прекрасно видані томи Етнографії Буковини, опрацьовані відомим уже етнографом, професором Чернівецького університету Георгієм Кожолянком. Появилася вона у серії Буковинського етнографічного товариства Чернівецького Університету ім. Ю. Федьковича, у видавництві Золоті літаври: 1-ий том появився друком у 1999 p., a 2-ий у 2001 p. На Буковині поруч з Покуттям та Гуцульщиною ще найкраще збереглися сліди виняткової краси в природі й народному побуті, і цю красу в усіх її вимірах представив професор Кожoлянко у цих двох багато ілюстрованих томах.

Буковина – це частина землі української, яку ріка Прут ділить на дві майже рівні, але відмінні за природними умовами частини. Північна частина між ріками Прут і Дністер являє собою продовження Подільської височини, доброї для хліборобства, а та на південь від Пруту гориста і тому менше придатна для використання. Буковина творить собою три грунтово-кліматичні зони, які різняться рельєфом, геологічною будовою, рослинністю і кліматичними умовами.

Том І-ий Етнографії Буковини нараховує 378 сторінок і починається введенням відомого українського етнографа Всеволода Наулка п.н. У кожного своя пісня... в українській, а також і в перекладі на англійську й німецьку мови. Він між іншим твердить, що Г. Кожолянко опуб-лікував більше ста наукових праць і, видаючи твір Етнографія Буковини, у значній мірі заповнює білі плями буковинського народознавства (ст. 10). За своїм змістом І том поділяється на сім розділів, з яких 1-ий це історичне введення п.н. Буковина в давні часи. Середньовіччя, новий та новітній час, а другий Населення Буковини. Хто ми? Чиї діти? Яких батьків? Ці перші два розділи дають основне загальне знання з історії краю та складу його населення. Обговорюючи автохтонне українсь-ке населення Буковини, автор не поминув і національних меншин, таких як румуни і молдавани, росіяни (липовани), поляки і т.п. Тут впадає у вічі те, що в 1930 p. румуни з молдаванами становили 31,5% населення, а в 1970 і пізніше не цілих 20%, з другого ж боку росіяни становили тоді не цілий відсоток населення (головно липовани), а в 1970-их роках їх кількість зросла до 6,7%. Жиди становили тоді майже 12%, а в 1989 p. заледве 1,7%.

В наступних розділах ІІІ-V-му автор обговорює Громадський та сімейний побут, Народну агротехніку Буковини, Поселення та житло, що розташовувалося поблизу рік і ставків, у долинах ярів, де знаходилися виходи джерельної води на поверхню. VI-ий розділ описує й ілюструє Народний одяг населення, який воно виготовляло з домашніх матеріалів, а в останньому VII-му Народну їжу, що також була власного виробництва. Якщо йдеться про фізи-чне існування, то населення Буковини можна сказати, було самовистачальне.

Другий том Етнографії Буковини дещо більший за перший (418 стор.) і повністю присвячений обрядовості. Він, крім української титульної сторінки, має ще англійську, німецьку й румунську та Слово від автора у цих трьох мовах. Але в англійській та в німецькій мовах помилково слово том перекладено як edition і Ausgabe, що означає перше і друге видання, тоді коли обидва томи є першого видання.

Цей том складається з чотирьох розділів і I – це Сім’я і сімейні відносини на Буковині; II – Родинно-хрестинна обрядовість, III – Весільна обрядовість, якій автор присвятив найбільше місця, бо аж 247 сторінок. Це є окрема студія ще від до-християнських часів, з окремим підрозділом про Територіальні варіанти буковинського весілля: Буковинське Передгір’я, Нижній Черемош та Верхнє Буковинське Попруття, Прутсько-Дністровське межиріччя та Буковинська Гуцульщина з додатком про весільний обряд у молдаван та румунів Буковини. Останній IV розділ – це Похоронно-поминальна обрядовість. У Вступі проф. Кожолянко пише, що до нашого часу узагальнюючих праць про сімейні відносини буковинців та їх сімейну обрядову культуру написано ще не було. Лише окремі аспекти сімейних відносин населення Буковини розглядалися у працях буковинських дослідників Р.Ф. Кайндля Гуцули, Г. Купчана Наша родина (ст. 22). Тобто маємо до діла із зовсім новим oписом та інтерпретацією бу-ковинської обрядовости. Зміст книги закінчується Висновками, також у чотирьох мовах. Сімейні свята та обряди буковинців у давні часи створювали умови для органічної потреби людини в активному спілкуванні з природою, в прилученні до непізнаного життя Землі і Всесвіту, до найтіснішого зв’язку з життєдайними силами природи, зовсім слушно стверджує Г. Кожолянко. Свята і обряди, повязані з ними, були своєрідною школою, засобом пізнання світу, передачі законів i правил поведінки, норм звичаєвого права, вчили шанувати природу, шанувати старших. Культурні естетичні і етичні цінності, які впроваджувались у життя через традиційну сімейну обрядовість, служили вихованню людини на гуманних засадах, робили її чесною, справедливою, щирою, співчутливою, поважливою як до сучасників, так i до своїх предків, шанобливою і віруючою у свої предковічні вірування (ст. 400). Як не дивно і прикро, стверджує проф. Кожолянко, але в умовах незалежної України, вже за більш ніж десятилітню історію її існування, система культурно-освітньої роботи дуже занепала. А через мережу засобів масової інформації пропагується, за рідким винятком, культ насилля, злочину, обману. Залишається тільки сподіватись, що рано чи пізно пробудяться у буковинців приспані гени і вони запитають себе: хто ми, де наше коріння, яка наша традиційна народна культура і віра, яким богам ми служимо! (там же).

Ми приєднуємося до сподівань проф. Кожолянка й хочемо вірити, що й державні структури звернуть належну увагу на розвиток української культури, на скріплення української національної свідомости і докажуть, що національна ідея жива і спрацює на користь ук-раїнської держави, на користь українського народу.

Етнографія Буковини за своїм змістом – це книга-підручник українознавства для самопізнання себе і свого народу, з якою за поліграфічним виконанням не соромно піти на міжнародну виставку книжок. Їй місце не тільки в кожній публічній бібліотеці України, але й у по-одиноких родинах. Крім того, що кожний розділ в обох томах закінчується бібліографічними примітками, обидва вони мають ще також списки Джерела й література у І-му томі 272 позиції та 168 у другому, а також подвійні покажчики, іменні та географічні, що є рідкістю в українських виданнях.

Авторові належиться признання за таку цінну працю, а добродіям видання подяка за те, що допомогли цій книзі зявитися на книжковому ринку. На жаль, тираж її, як і багатьох інших цінних видань становить 1000 примірників. Хіба це тираж для 50-мільйонного населення країни?