Свій творчий шлях на естраді Аничка (Анна Чеберенчик) розпочала у липні 1999 року на ХVІІ міжнародному фестивалі Лемківська Ватра в Ждині (Польща). Саме на цьому фестивалі відбувся перший виступ співачки і прозвучали її перші лемківські пісні в сучасних стилях. Численні гості та учасники фестивалю з захопленням сприйняли Аничку. 4 серпня ц.р. Петро Лопата мав нагоду з нею провести інтервю на Лемківській Ватрі в Дургам, (Канада), де вона дала один з своїх виступів під час гастролей по Північній Америці.

13 вересня Аничка приїжджає до Торонто, де о 7 год. вечора вона виступить на Bloor West Village Ukrainian Festival із сольним концертом спонсорованим Українською Кредитовою Спілкою.

Петро: Розкажіть дещо про себе, звідки лемківські коріння ростуть, де проживаєте, вчитесь?

Аничка: Звичайно, якщо я приїхала на Лемківську Ватру, то я маю, відповідно, лемківські коріння. Моя бабуся народилася в селі Рихвальд, тепер Овчари. Під час акції Вісла бабусю переселили в Кривий Ріг, Україна. А пізніше вона оселилася в невеличкому, але дуже мальовничому містечку Свірж [Львівська обл., Перемишлянський р-н Ред.]. Там знаходиться дуже гарний старовинний замок, і найголовніше багато недоторканої природи. Це містечко Свірж і його околиці були заселені лемками, яких переселили під час акції Вісла. З часом народився мій батько, він лемко за походженням, мої бабуся і дідусь з одного села. Моя мама українка, так що можна сказати, що я наполовину лемкиня. Виростала і проходили мої молоді роки у тому містечку, там я закінчила школу. Потім вступила в Училище культури і мистецтва у Львові, на хоровий відділ, який успішно закінчила. Після двох років праці вирішила продовжити студії, але була невдача з консерваторією і я поступила в Комерційну Академію, де зараз і навчаюсь на пятому курсі факультет менеджменту.

Багато творчих людей (художників, співаків, музикантів, письменників) не займаються бізнесом, роблять свою справу, а все решта їх не обходить. Мені здається, що це дуже гарна прикмета, коли мистець в той самий час вивчає закони бізнесу; з одного боку, це дуже різні напрямки, але з іншого вони тісно співпрацюють.

– Так, це дійсно дуже протилежні напрямки, і багато людей мені каже: Тобі треба вибрати кар'єру або артиста, або менеджера. Але мені це подобається, я хочу навчитись ще чогось вартісного і не хочу зациклюватись на одному. Я вважаю, що всі науки повязані між собою. Вміння думати і розвивати свої думки це дуже важлива якість людини. І, на мою думку, для цього треба постійно щось вивчати нове.

Звідки взялась любов до пісні, до співу? Чи то хтось з батьків або родичів передав?

Я народилася поміж лемками, а, наскільки вам відомо, вони дуже люблять співати і танцювати. У селі, коли ми ще були дітьми, ми ходили пасти корови і завжди співали наших лемківських пісень, тим самим не забуваючи свою культуру і традиції, іншими словами, ми виховувались і вчились на цих піснях. У нас вдома залишився у вжитку лемківський діалект, мій батько дуже любить спілкуватись ним, і тільки тоді, коли хтось приїжджає в гості, хто не знає цього діалекту, ми змушені переходити на українську. Мій батько справжній патріот, так що можна сказати, що це справило великий вплив на мій розвиток. Моя бабця погано розмовляє літературною українською мовою, вона кращі роки свого життя прожила на Лемківщині, тому не дуже хоче це забувати. В місті, де я народилась, ще зараз можна зустріти групи людей, не тільки в віці, але і багато молоді, які з радістю поспілкуються з вами на рідному діалекті. Можливо, це одна з вагомих причин, чому я надалі підтримую лемківський діалект і традиції.

Kоли Ви вперше усвідомили, що хочете співати професійно? Чому саме вибрали шлях співака?

Коли я була маленька, мене це дуже захоплювало. Я виступала в Вертепі, ми співали колядки, щедрівки, веснянки та просто пісні. Коли я навчалась в школі, наш шкільний ансамбль багато виступав в інших школах міста та області. Перший раз я виступала на сцені, коли мені було 8 рочків, мені дуже сподобалась публіка, аплодисменти, це мене так вразило. У мене був дуже добрий стрийко, і тоді коли я приходила до нього додому, він завжди оголошував: Виступає народна артистка України!!! Чим більше я виступала, тим більше мені подобалось. Мені подобається приносити людям радість, мене притягає до себе сцена. Хоча у мене були математичні здібності і моя мама уявляла мене бухгалтером, а тато казав: Я хочу, щоб з тебе були люди, попри це все я вирішила піти навчатись культурі і мистецтву, щоб стати співачкою.

Чому саме вирішили співати народні лемківські пісні у сучасному стилі?

Це досить цікаве питання. Якщо ми поїдемо до Ждині, то ми можемо зауважити там духовне насичення саме лемківської культури. Це переважно розповсюджене серед людей у віці, молоді переважно не слухають музику такого типу. Саме тому я буду намагатись донести нашу культуру до молодих, хочеться бачити молодь, яка цікавиться культурою своїх дідусів і бабусь, і якa хоче ці традиції підтримувати і передати наступному поколінню. Я знаю, що старшим людям в деякій мірі не до вподоби моя музика, вони не звикли до цього стилю, серед цієї верстви населення більш популярний фольклор, але я ще раз наголошую, що цим стилем ми сподіваємось отримати підтримку молодої частини населення. Так, як наприклад, це зробили в деяких своїх творах Тарас Чубай, Марія Бурмака, Оксана Білозір. Як ми знаємо, з кожним днем технології розвиваються, і я вважаю, що і людський мозок також з кожним днем збагачується інформацією. Так само і в музиці: стилі музики міняються, але тематика моїх пісень залишається та сама. Я хочу, щоб в кожному моєму компакт-диску була принаймі одна лемківська і одна українська народна пісня. Мені дуже хочеться піднести лемківську пісню, я хотіла б піднести її на високий рівень, щоб люди про неї знали. Мова йде не тільки про лемківську, але і про українську пісню. У мене складається враження, що ці пісні зараз перебувають в занедбаному стані або, навіть можна сказати, в стадії вимирання.

Коли Ви співаєте пісні лемківською говіркою, чи Вас в Україні розуміють і як до цього там ставляться?

Ви знаєте, з першого разу дуже важко зрозуміти мої пісні, але після двох-трьох разів можна. У мене навіть трапляються досить цікаві випадки з людьми після концерту. Дехто підходить і запитує: Xто композитор цієї пісні? Я стараюсь пояснити, що це народна пісня, а мені далі: Так, я розумію, але хто композитор?! Навіть коли ми працювали у Львові, на студії звукозапису мене запитували, якою мовою я співаю. Такі випадки бувають.

Що приносить Аничці в житті найбільше задоволення?

Я думаю, що не тільки для мене, а для будь-якого співака найбільше задоволення приносить задоволена твоїм виступом публіка. Відчуття, що ти їм подобаєшся і що вони прагнуть послухати ще кілька пісень. Подобається те, що я змогла донести пісню до слухачів.

А які плани на ближче майбутнє?

Отже, 24 серпня День Незалежности України і ми відїжджаємо до Чикаго; потім 13-14 вересня повертаємось до вас в Торонто на Bloor West Village Ukrainian Festіval; 3-13 жовтня я маю виступ в Голлівуді на Конкурсі світової культури.