Павло Лопата

Минуло більше ніж два з половиною року від того часу, коли я останній раз відвідав Український музей в Ніяґара Фаллс. Цим разом, я знов поїхав туди з моїми друзями зі Львова, показати не лиш одне із семи природних чудес світу – водоспад у Ніяґара Фаллс, але передусім познайомити їх із музеєм, в приміщеннях якого знаходиться відома серія картин "Страсті Христові за Євангелієм від св. Матвія" художника Василя Курилика та багато інших творів українських митців.

Зусиллям подружжя Ольги і Миколи Колянківських куплено площу у 1968 році. Через два роки почато будівельні роботи. У березні 1970 року в приміщенні Інституту св. Володимира в Торонто влаштовано виставку "Страсті Христові", 160 творів Курилика, переважно сіро-чорної гами, над якими автор працював шість років. Ці твори так сильно вплинули на родину Колянківських, що вони вирішили примістити їх у повному складі в галереї, якої будова незабаром стала реалізуватися під проектом архітектора Радослава Жука.

Фінансові умови Колянківських для будування музею були не найкращі, але завдяки їхньому зверненню до українців доброї волі за фінансовою допомогою справа поволі вирішувалась.

Василь Курилик зрадів ідеї приміщення його творів у майже ідеальних умовах. Тут слід додати, що потреба такого саме музею в Ніяґара Фаллс була необхідною, бо мистецька збірка Ольги і Миколи, крім багатьох картин Миколи Кричевського, близького їхнього приятеля з Парижу, постійно зростала. Осінню 1969 року додатково вони отримали з України десятки картин відомих художників, як от: Павла Горобця, Сергія Шишка, Олекси Шатківського, Олени Яковенко, Олени Яблонської, Григорія Смольського, Миколи Глущенка та інших, як також художників Закарпаття: Антона Кашшая, Золтана Шолтеса, Федора Манайла, Андрія Коцки, Володимира Микити та патріярха цієї плеяди – Йосипа Бокшая.

Будівництво галереї нарешті закінчено з подиву гідної відваги панства Колянківських. В кімнатах музею на трьох поверхах було розміщено низку різних картин, скульптур,Чудотворну ікону “Охтирська Богоматір”, постійну патронку музею та повище згадану колекцію праць В. Курилика, закуплену подружжям Колянківських. Мрія власників галереї стала реальністю.

Мистецьку галерею “Страстей Христових” Курилика відвідало чимало людей та поважних особистостей не тільки українського, але й іншомовного походження з країн майже всього світу. Музей став активно діяти.

Старанням працьовитих та повної наснаги панства Колянківських у 1975 році появився великого формату альбом із усіма 160 репродукціями із оригінальних картин Курилика, а згодом, вийшли друком і інші книжки та книжечки, поштівки та брошур.

Тепер знов опинилися ми біля Niagara Falls Art Gallery and Children`s Museum. Перед фасадом будинку на самотній могилі спочилої Ольги Колянківської стоїть похилений дерев'яний хрест з написом на ньому РАХ. Чи це виконано згідно з її заповітом і чи за такий величезний вклад у розвиток української культури в Канаді покійна заслужила собі тільки на те?

Над кам'яною статуєю Степової баби, що стоїть на городі, не естетично збудована стріха, мабуть для того, щоб запобігти перед руйнацією скульптури, пояснення про неї українською й англійською мовами, знаходимо в коридорчику будинку. На дзвінок нам відкриває двері молодий чоловік. Заходимо. Мене приголомшило. Хотілося бачити шедеври мистецтва, які тут висіли попередньо, і саме про них розповісти дещо більше нашим гостям. Але я не побачив жодної картини Курилика на тому місці, яке було для них призначене. Замість них читаємо табличку: Closed for installation. Дивимось в кімнату праворуч. Там також немає навіть тих великих репродукцій із шістьох картин "Український піонер" Василя Курилика та десятків інших його творів, хоч нам відомо, що оригінали перших тепер находяться в Національній галереї в Оттаві. В іншій кімнаті колись висіли твори різних українських митців з діяспори і з України, але і їх не бачимо. Сходами спускаємося до підвалу, де знаходимо "Страсті Христові" та декілька картин Курилика. Перераховую кількість праць Курилика із серії "Страстей" і нараховую їх лише біля 65 штук. Із жаху мені на голові волосся стрижнем стало. З великим сумом залишаємо будинок.

Із зіпсованим настроєм повертаємося до Торонто. Пробуємо відповісти на багато питань, здогадуємося, припускаємо, але правди не знаємо, і не будемо знати, де поділася сувенірна крамниця з багатьма речами до продажу, де поділися майже ЗО полотен-портретів засновників музею, яких змалювали відомі українські мистці, а де знаходиться кілька скульптурних творів із зображенням наших меценатів, де розпорошено чи не більше, сотні, а може і дві сотні, різних картин таких авторів, як: Михайло Романишин, Володимир Патик, Юрій Логвин, Микола Глущенко та ряд інших митців з України, причому оминаючи перелік десятків імен українських малярів, що жили і творчо працювали на еміграції; де зник звідси український дух мистецтва, що так радував серце, збуджував у людини почуття гордости за своє рідне, зрозуміле і близьке душі мистецтво? Варто було б нам усім українцям, котрі прихильно і жертвенно ставилися до цього музею, у котрих пульсує ще українська кров та живе українська свідомість і національність, довідатися про те, що і чому та із яких причин так сталося із скарбницею українського мистецтва в Ніяґара Фаллс? Чи заступить Охтирську Богоматір, покроветельку музею, яку виконавець волі світлої пам'яті Ольги і Миколи Колянківських перевіз в Україну, інша чудотворна ікона?