Народжений у львівській тюрмі 1940 року, син члена ОУН Михайла Сороки, який помер в таборі суворого режиму в 1972 році після майже 30-річного заслання, і Катерини Зарицької, організаторки підпільного Червоного хреста УПA, яка в час його смерти кінчaлa відбувaти 25-річний строк і їй, за словами Надії Світличної, “не дали попрощатися навіть з мертвим чоловіком, поховали гірше, ніж собаку...”, Богдан Сорока виростав без опіки батьків у тяжких повоєнних роках. Закінчивши у 1964 році Львівський Інститут Прикладного та Декоративного Мистецтва він став симпатиком середовища руху шестидесятників і почaв свою діяльність у мистецтві в галузі лінографії.

Перші його лінорити - були ілюстрації у 1969 році до збірки поезій Ігоря Калинця „Відчинення вертепу“, яка попала на захід без обкладинки і без відома поета і художника, тобто Богдана Сороки, і була видана 1970 року в Бельгії під назвою Поезії з Укрaїни . Він захоплюється українською мітологією, народньою символікою, обрядами та леґендами, що відображується в його творчості циклaми Українська міфологія, Похід ґномиків, Купальські зaбави та Символи Григорія Сковороди. У 80-их роках він звертається до міської тематики циклями Подорож по Узбекістaні тa Aрхітектура Львова. а в 90-их роках - до релігійної тематики у циклі Страсті Ісуса Христа і символічної Символи тa емблеми. До 2000 ювілею Різдва Христового він створив серію Дерев‘яні церкви Галичини. На виставці в Оттаві були заступлені дві останні серії прекрасно виконаних чорно-білих лінотипів, як і /цілком несподівано!/ новий кольоровий цикл картин Марш ґномиків пензля художника, який викликав захоплення в присутніх. Відкриття виставки, провелa Надя Казимирa вечором у суботу, 17 лютого, а виставка тривала до пополудня в неділю, 18 лютого 2001 року.

В понеділок, 19 лютого вечором в тій самій залі була доповідь Богдана Сороки з прозірками на тему “Українська ікона на території Галичини”. Доповідач на прикладах показав як відрізняється галицька ікона від інших. До 16-го століття домінував візантійський стиль, ікони малювали монахи, які вбиралися в білу сорочку і молилися, тому обличчя святих були одухотворені і аскетичні. Після Берестейської унії, під впливом Римо-Католицької Церкви зачинають проявлятися елементи реалізму і зближення ікон до людської подоби. Aж у 1905 році митрополит Шептицький, розуміючи вартість збереження старих ікон, заснував /тепер найбільший/ музей ікон у Львові. При цьому музеї, також під орудою славного митрополита, повстала мистецька школа іконопису неовізантійського стилю з елементами української духовости, що домінує і до нині.

На цю цікаву доповідь прийшли також учні Курсів Українознавства при Школі ім. Лесі Українки зі своїми вчителями. Добрий приклад до наслідування!