і цінність добра”

M Остапенко

Саме про таку турботу добре памятають у Словянській до-по-міжній школі-iнтернаті №2, вихо-ванці якої ось вже два роки мають змогу відпочити кілька тижнів як справжні туристи. І не де-небудь, а у мальовничому містечку Ворохті, у Карпатах. Дарує їм цей відпочинок товариство Приятелі дітей, яке створене у Канаді та США. Заснувала і очолила організацію канадка Руслана Вжесневська, співпрацює з нею Катерина Чумаченко-Ющенко. Спочатку товариство лише розвозило по школах-інтернатах України матеріальну допомогу, взуття і одяг, навчальне приладдя й іграшки. Але Приятелі дітей вирішили, що цього замало, тому виникла ідея організовувати літній табір для обділених дітей у Карпатах. Саме туди поїхали i словянці.

У таборі діти не тільки відпочивали, але, що найголовніше, знаходили собі нових друзів і навіть підвищували свої знання, вдоскона-лювали вміння. Обов’язково там діють майстерні, які проводять канадці, розповідає вчитель початкових класів Т. Сорокан. А тематика їх дуже різноманітна Лозоплетіння, Бойовий гопак, Флористика, Мас-медіа та багато інших. Крім того, дівчат і хлопців з усієї України об’єднують конкурси, ігри, покази кращих пісень, танців і газет. А ще прогулянки по канатній дорозі, подорожі на гору Магору і навіть на Говерлу. Діти починають відчувати, що для здійснення чогось потрібно подолати щось і в собі самому. Вони щиро ставляться до давнього повіря: якщо зійдеш на Говерлу, то можеш загадати бажання, і воно обов’язково здійсниться.

Табір у Ворохті, як оповідають ті, хто його відвідав, діє майже за скаутськими прин-ципами із їх обовязковою чіткістю. Але дитячі серця відчувають тут головне вони вчаться бути разом і в той же час залишатися особитостями, долати те, що раніше і не сподівалися зробити. І все це в атмосфері української культури і традицій. І, що теж важливо, в умовах гарного матеріального забезпечення табору, про яке турбуються люди, що живуть за океаном. Такі, як сама пані Руслана чи подружжя Катерина і Дмитро з канадського містечка Лондона.

Для наших вихованців такий відпочинок стає найсильнішим враженням у їх житті розповідає Т. Сорокан. А сам такий табір вражає і педагогів. Мабуть, всі, хто побував там, довго пам’ятатимуть пісню, яку почули у Ворохті.

Говерла у хмарах ховає вершину,

І сльози стікають по схилах її,

Бо сироти є на землі України,

Не мають кому розповісти жалі.

Та скажеш Ворохта і світяться очі,

І серце тріпоче, сміються уста.

І вірити більше ніхто з нас не хоче,

Що він одинокий, що він сирота.

Ми віримо в Бога і в гідність людини,

Ми будем робити добро для людей,

Ми будем любити свою Україну,

Бо цього нас вчать Приятелі дітей.

Бо скажеш Руслана і світяться очі,

І серце тріпоче, сміються уста.

Віднині усі ми велика родина.

Віднині ніхто з нас не є сирота.

Минула зима, і скоро вже знову будуть шкільні канікули, отже, обділені слов’янські діти будуть чекати свого шансу відпочити. Хотілося б, щоб про них згадали не тільки канадські й американські друзі, а проста пісня, почута у Ворохтi, торкнулася сердець.