Біографія
Народився 9 серпня 1938 року у селі Чайкіне Чернігівської области.
Батьки: Батько Данило Прокопович Кучма, солдат Червоної армії, загинув на фронті 1944 року.
Мати Параска Трохимівна Кучма колгоспниця, (V 2002).
Сімейний стан
Одружений, має доньку Олену і онука Романа.
Дружина Людмила Миколаївна почесний президент Національного фонду соціального захисту матерів і дітей Україна дітям.
Дочка Олена економіст.
Освіта Вища. 1960 року закінчив Дніпропетровський державний університет, фізико-технічний факультет за спеціальністю інженер-механік у галузі ракетної техніки. Професор, кандидат технічних наук, автор винаходів і науково-технічних робіт, почесний доктор багатьох закордонних вузів, дійсний член ряду Академій наук.
Трудова та політична діяльність
1960-1982 Інженер, старший інженер, провідний конструктор, помічник головного конструктора, технічний керівник випробувань ракетно-космічних комплексів космодрому Байконур.
1975-1981 Секретар партійного комітету Конструкторського бюро Південне.
1981-1982 Секретар парткому ВО Південний машинобудівний завод.
1982-1986 Перший заступник генерального конструктора КБ Південне.
1986-1992 Генеральний директор ВО Південний машинобудівний завод одного з найбільших у світі заводів бойової та ракетно-космічної техніки.
1990-1992 Народний депутат України (XII скликання), член Комісії з питань оборони і державної безпеки.
1992-1993 Прем’єр-міністр України, член Ради національної безпеки.
1993 вересень Подав у відставку з посади прем’єр-міністра України.
1993-1994 Президент Українського Союзу промисловців та підприємців.
1994 березень - серпень Народний депутат України II скликання, член міжрегіональної депутатської групи.
1994-1996 Співголова Конституційної Комісії.
1994 липень Обраний на посаду Президента України.
1999 листопад Вдруге обраний на посаду Президента України.
Нагороди
1976 Орден Трудового Червоного Прапора.
1981 Лауреат Ленінської премії.
1993 Лауреат Державної премії України в галузі науки і техніки.
1999 Золотий орден Св. князя Володимира I ступеня (УПЦ МП).
1999 Орден Св. рівноапостольного князя Володимира Великого I ступеня (УПЦ КП).
Монографії і публікації
2000 Книга Вірю в український народ.
2001 Книга Про найголовніше.
Кость Бондаренко
13 жовтня 1992 року Верховна Рада України більшістю голосів затвердила народного депутата України Кучму Леоніда Даниловича на посаді прем’єр-міністра України. Був створений другий за роки незалежности Кабінет Міністрів на чолі з представником директорського лобі. У свій час, на Другому зїзді Форуму національного порятунку, у квітні 2001 року, Юлія Тимошенко запропонувала вважати термін правління Леоніда Кучми саме з цієї дати з 13 жовтня 1992 року. Таким чином, Леонід Кучма має повне право святкувати десятиліття перебування при владі.
Про Кучму і його перебування при владі можна писати захоплюючий роман добре, що типажі й інтриги в його оточенні так і просяться на сторінки пригодницьких романів. Десятиліття Кучми як лідера незалежної держави в центрі Європи ще одержить свого історика безстороннього, об’єктивного, котрий зуміє виділити плюси й мінуси, без мітингової і тим більше без офіційної риторики. Але десятиліття це привід для підбиття певних підсумків. Отже, спробуємо розібратися у феномені Кучми в історичному й політичному контекстах.
Директор країни
Леонід Кучма на посаді премєр-міністра (а далі і Президента) став висуванцем директорського корпусу у військово-промисловому комплексі. Початок 90-х це розвал СРСР, конверсія, поступове зниження ролі ВПК у політичному й господарському житті країни. У той же час це і початок приватизаційних процесів, ринкових відносин. Це період первинного нагромадження капіталу. Директоратові потрібна була людина, що стала би їх премєром, забезпечила б потрібні їм правила гри в економіці. Одночасно президентові Леоніду Кравчукові потрібна була людина з іміджем господарника, із силою волі, з адміністративними замашками, із певною диктаторською харизмою. Кравчук повинен був продемонструвати і рішучість проводити реформи, і реальне бажання боротися з організованою злочинністю, і дати надію на те, що запрацюють підприємства, буде зупинена інфляція, припинені кризові процеси.
Так на трибуні Верховної Ради з’явилася маленька людина, не відомий більшості директорів найбільшого не тільки в Україні, але й у всьому колишньому Радянському Союзі оборонного підприємства Південьмаш Леонід Кучма. За час своєї депутатської діяльности він жодного разу не взяв слово для виступу. Цим і відрізнявся від інших своїх колег.
Прем'єрство Кучма таки вирвав із рук свого колеги-директора, вису-
ванця металургійного лобі, директо-ра Маріупольського металургійного комбінату імени Ілліча Олександра Булянди. Це була перша перемога Кучми перемога над металургійним лобі. Чи не випадково напередодні десятиліття своєї перемоги Леонід Данилович вирішив відвідати столицю української металургії Запоріжжя, і навіть привіз туди президента Російської Федерації? Говорять, що тоді в ролі союзника Леоніда Кучми виступив Віталій Сацький генеральний директор Запоріжсталі, що привів під руку Кучми керівників інших підприємств регіону. З висоти десяти років стає зрозумілою важливість Запоріжжя для Кучми і для його кар’єри.
Ставши прем’єр-міністром, Леонід Кучма продовжував у душі залишатися директором. Він був просто одним із директорів. І керувати державою він намагався командно-адміністративними методами. Ви мені скажіть, що будувати, і я вам побудую, прямо звертався до депутатів прем’єр-міністр, якого поставили на посаду топ-менеджера, не ознайомивши попередньо з бізнес-планом.
У Кучму вірили. Багато хто повірив Кучмі. Нарешті він закрутить гайки і відновить порядок думали втомлені від розгулу демократії обивателі. Чи діждемося Піночета з новим і праведним декретом? - гострослови пародіювали відомі слова Тараса Шевченка про Вашингтона і праведний закон. Кучма відразу ж запропонував парламентові регулювати економічні питання декретами уряду, які б мали силу закону. Така собі обмежена диктатура. Ліберальний авторитаризм. Правила, за якими діє підприємство, але не демократична держава.
Сходові України подобалося, що уряд очолила людина, позбавлена націоналістичних ноток і постійно благаюча про дружбу з Росією. Більшe того не говорить українською мовою. Заходові подобалася присутність в уряді Кучми людей з яскравим націонал-демократичним іміджем. Олександр Ємець, Ігор Юхновський, Микола Жулинський, Віктор Пинзеник одержали міністерські портфелі. Вячеслав Чорновіл кілька разів похвалив Леоніда Кучму. Цього було достатньо.
Леонід Кучма знав виробництво і міг керувати тільки як директор країни. І це він доводив неодноразово і під час премєрства, і під час президентства.
Цікаво звернути увагу на модель, що в ідеалі уявляв собі прем’єр-міністр Леонід Кучма. Уся виконавча влада знаходиться в руках премєр-міністра, що видає декрети, якими регулює економічні процеси в державі. Право призначати й розпускати уряд знаходиться в компетенції Верховної Ради, що володіє вищою повнотою влади в Україні. Функції Президента зводяться до номінально-ритуального (згадайте Леонід Кравчук не занадто переймався метою зосередити владу у своїх руках, а прем’єр-міністр Кучма постійно жадав від парламенту нових і нових повноважень). Тепер уважно прочитайте звернення Президента з приводу 11-ї річниці проголошення Неза-лежности і порівняйте нову модель державного ладу, пропоновану Прези-дентом Кучмою, з тим станом речей, що сформувався під час перебування Кучми прем’єр-міністром. Щось нове? Так само нове, як холера й проказа, як чума і плач дітей.
Давайте згадаємо, чим же відзначився прем’єр-міністр Кучма?
Оголошена по всій країні кампанія по боротьбі з організованою злочинністю. Далі кампанії справа не пішла: уряд Кучми бив по вершині айсберга, не намагаючись ліквідувати основу злочинности. Більше того, не було чіткої концепції а що робити, якщо на зміну організованій злочинності прийде неорганізована злочинність? Вона ж значно страшніша буде!
Приватизація, яку гострослови охрестили прихватизацією. Основа добробуту більшости нинішніх багатих людей в Україні була закладена в часи премєрства Кучми.
Ваучеризація населення. Хоча в Україні приватизаційні сертифікати не стали таким одіозним явищем, як ваучери в Росії часів Чубайса, однак трастові компанії в нас процвітали й діяли не менш активно, ніж горезвісний МММ.
Однак, незважаючи на недотепне, незграбне просування у бік капіталізму, варто віддати належне Кучмі: він усе-таки рухався у бік ринкових відносин. Соціалістичні методи для нього залишилися тим вантажем, що тяг назад, сплутував по руках і ногах. Але більшість розуміла: не варто стріляти в піаніста. Він грає так, як уміє. Не варто критикувати директора заводу тільки за те, що йому поміняли табличку на дверях і штатну посаду, а завод розширили до рівня держави.
Етапи великого шляху
На певному етапі Леонід Кучма переріс сам себе і відчув, що він у силах керувати державою сам-третій. Правда, для цього йому довелося побувати в шкірі опо-зиціонера (про що пізніше) і пізнати і приниження з боку колишніх друзів, і смак перемоги. Кучму завжди відрізняли настирливість і сила волі. Він ставив завищені цілі і намагався брати висоту. Так було з прези-дентством у 1994 році. Здавалося б проти кого йдете? Перед вами стіна у вигляді першого всенародно обраного Президента, що має популярність серед значної частини населення. Стіна-то стіна, але ж гнила: тикнеш пальцем розвалиться, згадав Леонід Данилович притчу про іншого державного і політичного діяча, що канув у Лету держави. І кинув виклик Кравчукові.
Кучма зумів мобілізувати вели-чезний ресурс. Союз промисловців і підприємців України раз. Вольський з аналогічним Союзом у Росії, що мобілізував інформаційний ресурс на підтримку українського колеги, два. Грошові вливання (Володимир Гриньов, пам’ятається, на одній із прес-конференцій у 1993 році говорив про те, що для обрання президента потрібен мільярд доларів, і що цей мільярд уже є) три. Грамотна програма, розрахована на виборців переважно Сходу й Півдня України, чотири. Чудова команда професіоналів п’ять. Уміння створювати п’яту колону у стані суперника (Євген Марчук яскраве тому свідчення) шість. Ось основні складові успіху Кучми.
Відразу ж після президентських виборів настала пора роздачі портфелів. Кучма продовжував діяти у директорських традиціях. Зокрема, негласний кодекс чести директорів радянського загартування передбачав командність гри і командне мислення. От чому в найближчому оточенні Кучми в 1994 році виявилися винятково ті, хто допоміг Леоніду Даниловичу стати Президентом. Кучма не здає своїх, сказав в одному з інтервю в 1995 році Тарас Стецьків. Про 1994 1996 роки багато колишніх соратників Кучми згадують із розчуленням. Було так багато роботи, було так багато планів, треба було так багато зробити! Найбільш памятні події тієї епохи підписання Конституційного договору й прийняття Конституції України, загострення протистояння між Президентом і спікером парламенту. В Україні голова Адміністрації Президента Дмитро Табачник, найбільш публічний із усіх політиків в оточенні Президента. Своєрідний президентський громовідвід. Вводиться інститут глав обласних, міських і районних державних адміністрацій при цьому всі дружно забувають про те, що ще тільки рік назад всенародно обирали глав облрад. Обласні ради, як земства за визначенням Леніна, стають пятим колесом до воза. Оточення Кучми представлено такими особистостями як Володимир Горбулін, Олександр Разумков, Володимир Литвин, знову ж Табачник, Волков...
Потім настає час здавати своїх. Приблизно з другої половини 1996 року. В Україні матеріалізується партія влади у вигляді Народно-демократичної партії. Спершу туди пішли ті, хто був не задоволений Табачником і намагався повернути Кучму до колективних методів керівництва державою. Були в партії і ті, хто мріяв про політичну структуризацію українського суспільства на партійній основі. До грудня 1996 р. Табачника дружними зусиллями сколупнули. Пройшли через короткий, але хворобливий період окупації Києва Дніпропет-ровськом. Початок 1997 року, прем’єрство Лазаренка. Кожне кадрове призначення у біографії обовязково присутній Дніпропетровськ. Популярним стає анекдот: Приходить чоловік у відділ кадрів. Розкажіть нам про себе. Ну, народився я, виходить, у Дніпропетровську... Ой, тільки не треба нас відразу залякувати!
Гострослови поділили історію на три періоди допетровський, петровський і дніпропетровський. Але до червня 1997 року партія влади НДП скидає з Олімпу всесильного премєра Лазаренка і домагається фактичної повноти влади в країні. Оточення Лазаренка обвинувачується у всіх смертних гріхах. Через парламент проходить новий виборчий закон, відповідно до якого вводиться змішана система виборів. Здійснюється прорив у дипломатичній сфері за рік ми підписуємо договори з усіма сусідами, удостоюємося візиту президента США й примудряємося стати одними з ініціаторів ГУАМ. Про Кучму починають говорити вже не як про директора, а як про політика. І успішного ляльковода.