Емігрант – пісні чи життя?

Норберт Іван, емігрант

 Мій лігницький учитель і ментор св. п. Іван Співак колись сказав мені: “…Бортаку, коли знаєш, звідки ти прийшов, тоді знатимеш, куди ти ідеш”. Ледве що зрозумілі десятикласникові лігницького ліцею слова тридцять років пізніше мають життєве значення.  Народженому з двох націй у третій, живучому в четвертій,  нелегко було витесати дорогу життя – майбутність. А де тоді суть людини? Хоча національність була надзвичайно випещена ще в родині.

Український клуб у Гданську (який тоді ще називався Українське суспільно-культурне товариство), IV Загальноосвітній ліцей у Лігниці дали незаступлене поняття приналежности людини. Бракувало природної властивости – щоб осягнути повність людини.

Минуло вісімнадцять років. Знову Фестиваль української культури в Сопоті, знову Лемківська Ватра у Ждині, але...

Чи здибав я повність людини? Що змінилося? 

Відповідь непроста.

Фестиваль у Сопоті на високому артистично-технічно-організаційному рівні. Щира подяка усім організаторам.

Приємно було подивитися, як батьки нетерпляче чекали на виступ своїх дітей з Лігницького та Гуровецького українських ліцеїв.

Розчаруванням була частина “Помаранчевої революції”. Беручи до уваги присутність цілого світу на виборах Президента в Україні у грудні 2004 року, сам фестиваль не віддзеркалив цих підій-вражень, якими було, наприклад, “Місто-шатро Хрещатик” у Києві. Голодна на переживання публіка наживо брала участь у цій частині фестивалю аж до ранку. Загально програма була односторонньою (вишліфований виступ “Верьовки” перебрав програму) до часу, коли середнього росту жінка в лемківському одязі почала співати пісні про лемківське життя-історію під звуки гітари К. П’єтруха. Чудовий, природний голос. Лице повне надзвичайного переживання, а для мене нетерпляча інтрига – хто це? Хто може з таким переживанням, з таким болем і трагедією в голосі співати пісні про любов, про минуле, про еміграцію свого народу? (Тут треба пояснення – два великі екрани, про які подбали організатори фестивалю, чітко показували виступаючих на сцені).

Це була Юлія Дошна, маестро Трохановський і група “Лемковина”. Пригадалась Лемківська Ватра у Ждині вісімнадцять років тому.

Але це знання не заспокоювало мене, а навпаки – творило неймовірний бунт дальшого шукання повности людини. Хоч вже була особа, пісні та й коротка зустріч зі співачкою, однак це не дало мені відповіді.

Потрібно щоденного життя, ще одного доказу. Де? 

Горлиці. Директор міської бібліотеки влаштовує промоцію збірки нових пісень Юлії Дошної  “Емігрант”. Тут при скрипці А. Пшибицень і гітарі К. П’єтруха та доповна “набитій публікою” залі Юлія Дошна стала природним віддзеркаленням своєї лемківської культури, свого народу, який перейшов вплив першої еміграції на Захід, і того, як це відбилося на житті лемків, особливо... лемківської  жінки.

Її делікатний, глибокий, майже секретний голос з силою внутрішнього спокою-переживань  передав журбу, трагедію, любовну втрату та традиційність лемківської культури XVIII-XIX століть.

Увесь наступний тиждень по містечках-селах Бескиду мав я нагоду щоденно чути рідкісність голосу і пісень не лише Юлії Дошній, але й нової генерації під її проводом у групі “Веретено”.

Одночасно, під охороною полонин Бескиду вони заспокоїли моє питання щоденного життя повної людини.

Юлія Дошний – з пасією та любов’ю показала суть повної людини, якої я шукав.  Вступаючи у третє десятиліття праці для утримання лемківської культури, музики, способу життя, бажаю Юлії Дошній, матері, директорові групи “Веретено”, амбасадорові лемківського збереження, дальшої насолоди з її життя та успішного турне по Сполучених Штатах Америки і Канаді у вересні цього року.

Напевно, збірка її нових пісень “Емігрант” та безконечні зустрічі з моїми друзями, минулим, стали причиною цієї статті. Зате слова сл. п. Івана Співака залишилися назавжди.

Повности людини я не осягнув, але її знайшов!