Богдан Червак
Ще
жодна українська партія не народжувалася і не діяла в таких “муках”, як
“Народний Союз “Наша Україна”. Фактично кожного дня ЗМІ розповідають про
скандали, пов’язані з партбудівництвом НСНУ. Проте найбільша інтрига партії,
пов’язана з пошуками відповіді на питання: хто очолить передвиборний список
НСНУ або ж коаліцію з її участю? Донедавна функціонери НСНУ переконували
суспільство, що “локомотивом” партії на виборах буде сам Президент. Однак заява
Юлії Тимошенко, що Президент Ющенко не очолюватиме передвиборний блок, а
натомість на його чолі може стати прем’єр-міністр, трансформувала партійну
інтригу в інше запитання: чи насправді НСНУ –
найсильніша пропрезидентська партія, якщо жоден з її лідерів не може
скласти гідної альтернативи голові всеукраїнського об’єднання “Батьківщина”?
Амбіційна заява
Тимошенко, безумовно, послабила позиції НСНУ й посилила позиції тих, хто також
має намір йти на вибори під прапором Президента Ющенка, однак, на відміну від
НСНУ, сповідує певні ідеологічні принципи, які можуть компенсувати брак
авторитетного лідера.
Очевидно, що у даному
випадку йдеться про “українських правих”, які були найпослідовнішими
прихильниками кандидата у Президенти Ющенка, однак не сприймають “лібералів” із
партії, що її патронує глава держави.
“Передвиборний блок
Ющенка–Тимошенко повинен будуватися не як технологічний проект, а як коаліція з
чіткою ідеологією”, – про це недвозначно наголосив один із керівників
Української народної партії Михайло Ратушний. Більш категоричний голова УНП
Юрій Костенко, який, перебуваючи у Львові, форпості “національної ідеї”,
заявив: “Ми не можемо блокуватися з політичними силами, які займають недержавну
позицію в питаннях про визнання ОУН і УПА, про участь України в ЄЕП, проти
енергетичної незалежности”. Така заява може означати одне, що, незважаючи на
підтримку Ющенка, дороги НСНУ і українських правих на наступних виборах
розійдуться.
Тим часом вже сьогодні
відбувається жорстка конкуренція між НСНУ та УНП, яка вказує, що праві не мають
наміру віддавати “електорат Ющенка” нікому, навіть партії, якою опікується
Президент.
Традиційно “битва” іде на
Заході України, яка беззастережно підтримала на виборах Ющенка і вважається
оплотом правих сил. При цьому необхідно зазначити, що “перший постріл” пролунав
з боку НСНУ, яка на своєму першому з’їзді вимагала від Президента відставки
голови Рівненської обласної державної адміністрації та чільного діяча УНП
Василя Червонія. Останній в боргу не залишився й вирішив показати, хто справді
“господар” на Рівненщині. На сесії обласної ради Червоній поставив руба питання
про свою підтримку і переміг. За недовіру керівникові области проголосувало
лише 24 із 57 депутатів.
Наступним етапом “війни”
стало Яремче, що Івано-Фанківщині, де чинна влада на День міста заборонила
активістам УНП збір підписів за державне визнання ОУН і УПА. Але незважаючи на
спротив міської влади, збір підписів продовжився. Того дня за законодавче
врегулювання визнання Української Повстанської Армії вдалося зібрати понад 750
підписів.
Зрозуміло, що політичні
акції УНП, спрямовані на визнання ОУН і УПА, недопущення надання російській
мові статусу другої державної, різкий спротив ЄЕП, до якого схиляються окремі
діячі НСНУ, знаходять підтримку в середовищі інших націонал-демократичних
партій, не кажучи вже про українських націоналістів.
Звісно, сьогодні рано
стверджувати, що українські праві можуть здобути переконливу перемогу на
парламентських виборах. Але є всі підстави говорити про те, що на виборах ми
можемо побачити політичну силу, яка під стягом Ющенка буде обстоювати
національні цінності, “праву” ідеологію.
Поки що важко окреслити майбутню
конфігурацію “правого блоку”, але вже проглядається його кістяк і лідери. На
роль фаворита, без сумніву, претендує УНП і Юрій Костенко. На вже згаданій
прес-конференції у Львові він назвав ймовірних союзників: НРУ, УРП “Собор”, ВО
“Свобода”. Проте не виключено, що погіршення соціально-економічної ситуації в
державі та небажання влади розв’язувати пекучі проблеми, пов’язані з функціонуванням
української мови, визнанням ОУН і УПА, не кажучи вже про подальші реверанси у
бік ЄЕП, можуть радикалізувати правий табір на сторону українського
націоналізму.
Нещодавно
“націоналістичний” перелік претензій НСНУ як партії влади озвучив народний
депутат, голова партії “Свобода” Олег Тягнибок: “Очікування Майдану не
справджуються. Люди, які їхали на Майдан, керувалися насамперед патріотичним
поривом, вони хотіли національної революції в державі. Людям не потрібна тільки
зміна облич при владі, їм потрібна зміна системи. Нас не влаштовує те, що нова
влада стає на задні лапки перед Росією, а наші можновладці вибачаються за
енергетичні кризи, які Росія нам і влаштовує. Сьогодні, на превеликий жаль,
практично повністю заговорене питання про визнання ОУН і УПА воюючою стороною.
Створення різних комісій нічого не змінить, для визнання ОУН і УПА потрібна
лише політична воля. Обурює кількість законопроектів про надання офіційного
статусу російській мові, тим паче що два з них подали члени фракції НСНУ. Немає
жодних позитивних змін в інформаційному просторі, книговиданні, кіно...”
Не виключено, що
Президентові Ющенку на наступних виборах доведеться спостерігати, як з його
портретами маршируватимуть на-ціоналістичні колони. І це не будуть провокатори
з УНА Коваленка, а прихильники КУН, ОУН та інших націоналістичних організацій,
які щиро підтримують Ющенка, а відтак вимагають, щоб “Помаранчева революція”
переросла в “Українську революцію”.