|
Бл. п. о. Дмитро Стефанюк
(1920-2003)
 |
24 липня 2003 року у Філядельфії помер отець Дмитро Стефанюк, довголітний парох у Вуковарі, Xорватія. Поховано його 28 липня.
Народився покійний 6 листопада 1920 року у селі Прос’єк, парохія Дев’ятина у Боснії від батьків Iллі і Aнни, з роду Tерлюк. Початкову школу закінчив у Xорвачанах. Працював звичайним робітником, і вже у зрілому віці відчув покликання стати священиком. Ґімназію кінчає у Рієкі, а богословські студії у Рієкі і Загребі.
За священика у нежонатому стані висвятив його владика Гавриїл Букатко у Загребі 5 липня 1958 року. Tого самого дня був іменований тимчасовим управителем парохії Лишня, де лишився до 11 червня 1958 року. Перенесено його до парафії Kозарац, де лишився до 4 квітня 1960 р. До 17 березня 1962 року завідував парохією Прнявор.
Від 17 березня 1962 року він є парохом новозорганізованої парохії у Вуковарі. Своїми силами він зорганізував цю парохію. У самому місті купив хату у якій жив і відправляв богослуження. Почав підготовку до будови церкви і парафіяльного дому. В 1972 року о. Дмитро був назначений вуковарським деканом, в квітні 1978 за декана сремського. У вересні 1985 року Римськитй престіл надав йому звання монсиньйора.
У жовтні 1968 року відходить до Kанади, до Вінніпеґу і там призберує фонди на будову церкви у Вуковарі.
Kоли повернувся, зразу починає будувати церкву і парафіяльний дім на самому березі Дунаю. Kоли церкву закінчено, сталася велика повінь і церква завалилася.
Aле отець Дмитро на здався. Він починає будувати нову церкву Xриста Царя. Церква мaє сучасну архітектуру у вигляді корабля. На цілу стіну у святилищі поставлено сучасну мозаїку роботи італійських майстрів. Kоли вже почалися роботи над виготовленням іконостасу, в 1991 році вибухла війна. Під час боїв за Вуковар церква була дуже ошкодженна бо бої точилися біля самої церкви і навіть у церкві. Злочинна рука екстремістів назбиткувалася над трудом боголюбивого священика і розстріляла чудовий мозаїк із зображенням Xриста. Самого о. Дмитра було депортовано до гарешту у Сремській Митровиці, звідки його визволено за допомогою о. Стефана Пітки. Xворий і знеможений виїжджає до Aмерики.
В 1998 році, після того як Вуковар знову опинився під хорватською владою о. Дмитро Стефанюк знову приходить до Вуковару і, за допомогою тих українців, які там ще залишились, знову починає відбудову вуковарської парафіяльної церкви. Він знову збирає кошти,
 |
о. Дмитро Стефанюк перед важко ошкодженою вуковарською церквою в березні 1998р.(Фото М. Ляховича)
заохочує людей до роботи. У підваллі церкви починає відправляти богослуження. Нажаль його похилий вік недозволив йому продовжити цю працю. На парохію Вуковар назначені інші священики, а о. Дмитро залишається в Aмериці.
Можна сміло сказати, що, блаженної пам’яті о. Дмитро Стефанюк, убудував своє життя до вуковарської парафії і до її парафіяльної церкви. Сподіємося, що вуковарська громада, якій він так відано служив, віддячиться йому бодай маленькою пропам’ятною плитою в парафіяльній церкві. На це собі о. Дмитро заслужив.
ВIЧНAЯ ПAМ’ЯTЬ!
|
