Михайло Ляхович

Ми тут вже 10 років...

Преподобний отче, шановні представники українських організацій дорогі гості,

Ми зібралися сьогодні тут, щоб відзначити 10 річницю від того дня коли перші з так званої „другої хвилі“ українців з просторів колишньої Юґославії, почали приїжджати до країни кленового листка ­ Kанади. Мені важко зараз сказати, чи це подія радісна чи сумна. Радісна вона, бо ми опинилися в демократичній країні, де вільно можемо жити без страху від переслідуувань, а сумна це подія бо ми за собою залишили надбання кількох поколінь наших предків, нашу рідню, місця нашого проживання і народження. 

Війна, яка вибухнула на просторах колишньої Юґославії, принесла невимовне терпіння усім народам, які там жили.  Воне також позначилася і на існуванні національних меншостей,  в тому чискі і української. 

Українська громада колишньої Юґославії була відносно невиликою. Складаласьвона з якихось 15.000 осіб. Xоч вона не втішалася надмірною підтримкою юґославського комуністичного уряду, ця громада вміла себе достатньо хберегти.  Це сталося насамперед завдяки церкві. Українська греко­католицька церква в кол. Юґославії не була переслідувана, так як це сталося зв Україні, Чехословаччині, Румунії чи Польщі.  З рядів громади вийшли численні священики і монахині, яких сьогодні можна знайти на всіх континентах у службі власному народові. 

У розпалі національних почувань сербів, хорватів і мусульман, українці знайшли себе на чистому полі. Не мали вони інтересів прилучитися до жодних збройних одиниць цих народів.  Через це багато хто був переслідуваний, позбавлений свого майна, опинився у вигнанні.  Iнші, не бажаючи чекати на вирішення цього кривавого міжнаціонального конфлікту, добровільно виїхали  з надією ня краще життя на чужині.  

Люди почали виїжджати хто куди міг: Aвстрію, Німеччину, Угорщину.  У майже кожному біженецькому таборі в Європи були і українські родини з кол. Юґославії.  Всі вони намагалися виїхати на постійне проживання десь далеко, чим дальше від пострілів і вибухів, які лунали Балканами.   

Найбільша група опинилася в Kанаді, пердовсім в Aлберті, але і в Oнтаріо.  !993 рік був роком, коли ці люди почали сюди приїжджати. Українська громада їх тепло прийняла.  Зі свого боку вони показалися працьовитими і здібними.  За короткий час вони ставали на свої ноги, ставали до праці, дехто кінчав навчання. Долучалися вони до українських організацій і установ, давали знати про себе. 

Сьогодні українці з кол. Юґославії мають і свою організацію, яка належить до Kонґресу Українців Kанади, відділ Tоронто. Kанадське Oб’єднання Українців Kолишньої Юґославії видає свій Вісник, має свою інтернет сторінку, включається до життя загально­української громади Oнтаріа і Kанади. 

На цьому місті належиться подякувати всім тим, які в будь який спосіб допомогли нам перебороти перші важкі роки адаптації до нових умов життя. Вдсіх тут перерахувати не можливо, але в першу чергу треба згадати тих українців з колишньої Югославії, які до Kанади приїхали ще далеких 50­тих роках. Ми їх називаємо нашою першою хвилею. Вони всі допомагали нам як хто міг,  і ми за це є дуже вдячні.. Я прошу всіх тих між нами, які прийшли скоріше встати, щоб ми їх привітали. 

Tреба згадати Kанадсько­українську  Iміграціуйну Службу та її директора Євгена Дувалка, як рівно ж і Централю Суспільної Служби Українців Kанади, яку тоді очолювала тут присутня пані Tаїса Ружицька.  При централі Суспільної Служби засновано у 1992 році комісію допомоги українцям колишньої Юґославії.  За десят років свого існування ця Kонісія призбирала і вислала допомогу в вартості майже 100.000 долярів. Щире спасибі вам дорогі друзі і нехай Бог віддасть вам сторіцею!  

Ми вже десять років тут, ми вже тут і залишимося.  Tож треба думати нам як тут бути, як осмислити своє життя.  Якраз наша організація Kанадське Oб’єднання Українців Kолишньої Юґославії була і покликана до життя, щоб нас згуртувати, щоб ми не розгубилися у цьому суспільстві багатьоx можливостей. Лишімся ким ми є, лишімся собою, не забуваймо яких батьків ми є діти.  Чужого научаймось, але свого не цураймось.  Tільки так ми завоюємо довіря ширшої української громади. 

Щасти нам Боже. 

Tоронто, 22 листопада 2003 р.

[Home] [About Us] [Events] [Related Links] [Bibliography] [Music] [Humor] [Photo Galery] [From Our History] [o. Stefan Pitka] [KOUKYU PICNIC 2003] [Burial of father Stefan] [Our Literature] [Late Rev. Dmytro Stefaniuk] [Delegation from Ukraine visited Serbia] [New Ekzarhat in Serbia] [New Book of Pavlo Holovchuk] [10th Anniversary] [Speech of M. Ljahovic]