Ми вже не спимо 

Дорогі краяни! 

Сего разу в моїм зверненню до вас богато не буду мудрувати. То є дуже добре, бо мої вороженьки не зможут сказати: наґольґавсі тої сливової вотрути та солит нам розум! 

Тому йдемо на дуже конкретні справи. Пригадуєте: у своїх листах до вас я дуже богато скарживсі на то, шо куждого року нам, шо вперто називаємо себе галичанами, тобто воукраїнцєми, не приходит  на гадку бути руснаками, русинами, словако-русинами та хто знає єкими , шороку менше на нещасних теренах колишної держави Юґославия. Помиривсі я з сим фактом, вже думав при нагоді, для свої оказиї, відспівати “Вічну памньєт”свому родови в сій частині світу Божого. Але Бог і сего разу не згодивсі з моїми грішними думками. А було се, даю слово гонору і чести, точнісенько вотак. 

Я вже вам скарживсі, шо свого часу мої вонуки та їхні нащадки, заразили мене модернов сдабостев, шо сі називає Вітернет. Той, воукраїнский, я вже давно проклєв, про шо ви читали в єдному моїм листі, хоч і далі заглєдаю до него. (Моя Панасиха робит шось подібне зі мнов!).  Жеби вам забогато не булькати - переходимо до діла. Наші файні хлопці у Сербії, шо призбирались  у Товаристві “Просвіта” та тєгнуть нашу культурну працю на своїх плечах, повідомили мене про шось вотаке, шо мені заткало писок та кілька годин не міг сі розявити! Підсунули мені через тотой Вітернет інформацію про останий перепис людей у рештках колишної Юґославиї. А там – Сусеку Христе – стоїт чорно на білому, шо число воукраїнців у цій державі збільшилосі!!! Назбиралосі нас звідкись, хоч ми все вогорили, шо нас є більше, ніж ружні статистики показували, та призналисі до свого корінє, до того, шо ми нащадки славетної Руси-України.  І сталоси се тоди, коли нас ружні “вчені” переконували, шо ніякої Воукраїни нема, шо наша назва видумана, шо нам не потрібно в своїх храмах слухати Богослужби на свої мові, мати не своїх священиків. 

Друга сторона медалі. Наших “братів” русинів проклєта статистика виявила менше на кілька тисяч! Коли се прочитав – моє тіло не реагувало. Не знаю чому. З мойов анатомієв шось не добре. Та чому їх, русинів, шо мають кілька назвів, стало менче. Та вони роками мают підтримку від держави, особливо ті, шо Воукраїну і наш народ мают “ там десь”, нараз відійшли в єншу сторону. Їх підтримує наше церковне керівництво, при допомозі пословачених вотців духовних зі Словаччини та хто знає чия ше аґентура. Не думайте, шо хтось від них записав себе до воукраїнців, шо на мою, грішну думку, було би цалком по-людски і нормально. Для такого вчинку їм ше потрібно дорости. 

І ворохнулися рештки того мого прибитого і змученого земляцтва, почали в держави вимагати здійсненє своїх заґарантованих прав, шо причинилосі до сказу тих, шо над нами верховодили роками. Але легко не буде з ними битисі, бо тих кілька вченіщих наших лідерів між собов почилисі гризти і жерти: куждий бачит себе тим, хто верховодит. Знаю вотців духовних, шо між собов не балакают, а в храмі Божім на нас репетуют любити своїх ворогів. А про єнші, шо не є ремісниками культу, нема шо згадувати. 

Не мудрую, але ше скажу вотаке: схаменімся!  От і це все. 

Листа кінчу традиційним зверненєм: прошу най мені сі вибачит, але я се мусів комусь сказати. Щиро здоровит вас дідо 

Панас Бездольний

[Home] [About Us] [Events] [Related Links] [Bibliography] [Music] [Humor] [Panas Bezdoljnyj] [My vze ne spymo] [The Neverending Story] [Dido Panas] [Photo Galery] [From Our History] [o. Stefan Pitka] [KOUKYU PICNIC 2003] [Burial of father Stefan] [Our Literature] [Late Rev. Dmytro Stefaniuk] [Delegation from Ukraine visited Serbia] [New Ekzarhat in Serbia]