 |
||||||||||||||||||||||||||||
|
|
|
 |
|
|
|
ЗГАДАЙМО ЙОГО „НЕЗЛИМ, ТИХИМ СЛОВОМ..." Минуло 10 років від смерти бл. п. Aндрія Головчука
Після приїзду до Боснії Г. Головчук вщепив своїм дітям любов до української книжки. Сам діставав українську літературу з кількох країн світу, де жили українці, розповсюджував її поміж людей. Це не було до вподоби великосербському королівському урядові: всі книжки сконфісковано, а Григорія поставлено перед суд. Наймолодший син Олени і Григорія Головчуків, Андрій, виявив непересічні здібності; самотужки навчився читати і писати по-українському, -польському, -сербському, -церковнослов'янському. Він гуртував товаришів, сільських хлопців, і вчив їх читати та писати. Мав велику любов до церковного співу й нашого обряду. Місцевий дяк Василь Шагадин, що скінчив дяківську семінарію в Галичині, зауважив талант молодого Андрія, коли йому сповнилося ледве сімнадцять років, взяв його за свого помічника. Після його смерти Андрій теж старався виховувати дяків, але не знайшов таких охочих і здібних, щоб пізніше могли його гідно заступати. І від того часу, до дня смерти, понад шістдесят років, він дякував у дев'ятинській церкві Успення Пресвятої Богородиці та по потребі допомагав в інших парафіях. За той час у парафії було десять отців-душпастирів, а дяк – один і той самий. Під час 2-ої світової війни А. Головчук виконував свої дяківські обов'язки, за що попадав в життєву небезпеку. Як на диво, отець-парох і він не потрапили до рук ворогів нашого народу і Церкви, що бажали їх вбити. А коли настав спокій, дяк Андрій, вже батько двоє дітей, знову збирав сільську молодь і вчив їх читати та писати. Після війни він учителював на вечірних курсах для неграмотних, старався засновувати культурно-мистецькі товариства, читальні. За наказом уряду переписує всі церковні метрикальні книжки. За жертвенну працю комуністичний уряд бажає його нагородити; пропонують зайняти посаду державного урядовця. Але він відмовився, бо знав, що це значить: вступити до комуністичної партії, забути про свою Церкву, дяківство. Бути дяком серед нашого народу в Боснії, який жив у великих злиднях, не легко. Треба виконувати обов'язки, а нагорода символічна. Тому Андрій був змушений додатково бути хліборобом і столярем, з рук якого виходили цінні вироби з дерева. Він став на захист своїх покривджених односельчан; як свого часу комуністичний уряд грабував немилосердно населення, він був своєрідним сільським нотарем, який писав численні прохання і скарги, старався примируваим людей. Йому вдячні деякі боснійські українські священики, що нині розсіяні по всьому світі. Вони, як студенти хорватських богословських академій, хоч жили в греко-католицькій семінарії, провід якої не мав жодного вирозуміння для українців-галичан, не мали нагоди вчитися свого обряду. Дяк Андрій награв їм (ініціатором цього був о. Стефан Пітка) на магнітофонну стрічку церковні мелодії, а вони слухали. А молодих священиків, що приходили до дев'ятинської парафії, навчав обрядових традицій. На жаль не всі вони були вдячні. Бувало, щоб уже старенькому і хворому дякові, щоб не дати якусь частинку свого заробітку, самі вінчали і хрестили, без нього, що для старенького дяка було великою образою. Не йшлось про винагороду, але про те, що його зневажено, відкинено... дійшло до того, що була потрібна інтервенція тодішнього боснійського декана о. Петра Овада і правда була завдоволена на радість старенького дяка. Відзначуючи ювілей 50-ліття дяківства, в 1982 році, А. Головчук діждався великої нагороди: за свою відданість Церкві, на прохання Сестер Василіянок у Югославії, Папа Іван Павло II надослав йому грамоту з Апостольським благословенням, а Владика Крижевський Славомир Мікловш передав йому Архиєрейське благословення. Хай йому буде легка боснійська земля, скроплена кров'ю і потом обездолених українців.
Девятинець
|
19 січня 2003 року сповнилось десять років як віддав свою душу в руки Всевишнього Його вірний і покірний слуга бл. п. Андрій Головчук, найсвідоміший в той час дяк серед українців у колишній Югославії, доброчинець і народний вчитель. Він народився 10 березня 1915 p. в Дев'ятині, як шоста дитина Григорія і Олени Головчуків, що 1901 року залишили місцевість Бариш на Бучаччині в Галичині й прибули до Боснії, де їм уряд приділив кусок віковічного лісу, щоб почати нове життя. Перед тим вони обоє працювали у баришського священика, який, бачивши здібності Григорія, навчив його грамоти.