 |
||||||||||||||||||||||||||||
|
|
|
 |
|
|
||||||
|
З історії Дев’ятини* У Боснії, майже по середині між містами Прнявор і Банялука, з лівої сторони дороги, яких два кільометри від автобусової станції в Горвачанах, знаходиться українська колонія на ім'я Дев'ятина. Це село горбистого рельєфу і знаходиться на яких 300 метрів надморської висоти. Вдовж головної сільської дороги чергуються хати окружені садами, ланами і новонасадженими сосновими лісами, що надає селі своєрідну красу і принаду в цілій околиці.
В центрі села стоїть гордо гарна церква збудована в візантійсько-українськім стилі. Видніє вона здалека і надає селі і цілій околиці питомий характер українського поселення. Церква посвячена Успенню Богородиці, а кілька літ тому Його Блаженство Верховний Архієпископ, Кардинал Кир Йосиф Сліпий проголосив її відпустовою церквою для всіх українців католиків в Югославії... Нашим бажанням є коротко з'ясувати цим історичним оглядом самі початки засновання цієї колонії, разом зі заснуванням, її парохиї, і слідити їй історичний розвиток, на основі парохіяльної хроніки, аж до нинішнього часу. За розповіданням самої хроніки перед приходом українців і поляків в Дев'ятині не було нічого крім старовинних лісів. Багато наших людей, що переселювалися з Галичини до Боснії, сиділи безчинно передовсім в Прняворі, або наймалися в турків. Більшістю були це бідолахи, які в Галичині зубожіли задля перенаселення, або були це просто жидівськими, чи панськими боржниками. Прийшовши до ще біднішої Боснії, вони не були в силі купити морг поля і розводити власну господарку. Високе Крайове Правительство Австро-Угорської Монархії в Сараєві вирішило заселити цими людьми пусті простори Боснії. В 1900-ім році вислало Правительство на Дев'ятину Геометра, який доділив кожній родині 10 гектарів землі (тобто лісу!) і визначив тим способом 150 осель — „нумерів". Корчуючи ліси, ці люди здобували собі грунт для рільництва. Вже в цім самім році о. Андрій Сеґеді заснував в Дев'ятин! парохію. В той час був він одинокий грекокатолицький священик на цілу Боснію, а перебував він в Прняворі. Таким чином парохія в Дев'ятині, разом з Прнявором, становить першу українську Католицьку Парохію на території Боснії. Побожні люди відразу взялися до будови церкви в Дев'ятині. Спочатку Правительство наміряло поселити окремо українців, а окремо поляків. В такому намірі було навіть відзначено окрему парцелу для грекокатолицької парохії, а окрему для латинської. Згодом це саме Правительство, під впливом поляків, вирішило цю справу інакше, і українці мали будувати церкву разом з поляками, а споруджено її на парцелі, яка належала українцям. Будову першої церкви на Дев'ятині датовано 1901-им і 1902-им роком. Банялуцький римокатолицький Єпископ зразу вислав свого священика о. Шумана на Дев'ятину, який окрім своїх латинських вірних обслуговував також і українців. Першим парохом для українців католиків, який також мав постійний осідок в Дев'ятині, був о. Уйфалуші, якого щойно 1909 р. вислав Крижевський Владика Дрогобицький. Це вже був другий священик, якого Крижевський Владика вислав до Боснії для наших вірних. Його першим старанням була будова приходства на Дев'ятині. Була це нелегка справа, бо люди вже з недовір'ям дивилися на цю справу можливості засновання власної парохії. Однак спільними силами завзятих вірних з Дев'ятини, Горвачан і Гаєви (ці села входили в склад дев'ятинської парохії), о. Уйфалуші вдалося ожити цю справу. В цей же час в Горвачанах поселилися заможніші люди. Там не було царської землі — „царовини", яку Правительство давало даром, але купували вони собі землю від сербів та турків і при старанній праці доходили до маєтку. Невдовзі о. Уйфалуші захворів і мусів залишити Дев'ятину. Люди звернулися до Львівського Митрополита Слуги Божого Андрія Шептицького(1) з просьбою вислати їм галицького священика. Чувши про тяжкі умови життя українців в Боснії, Митрополит Шептицький і сам кілька разів навідався до Боснії. Наші вірні вітали його як свого найгіднішого релігийного і національного провідника. Заходами цього Великого Митрополита засновано в Боснії наші нові парохії, які були обсаджені священиками з Галичини. Окрім цього засновано при Сараєвській Митрополії генеральний Вікаріят для українців католиків в Боснії і Херцеґовини. Його старанням збудовано також монастир 00. Студитів в Камениці, який стався духовним осердком українців в Боснії В цей час настоятилем парохії в Дев'ятині був ієромонах Йосафат Ковальчук, Ч.С.Т. Студита, який перебував в монастирі в Камениці. В Дев'ятину він тільки доїжджав, а справа будови парохіяльного дому припинилася. Щойно коли завідателем парохії став о. Андрій Обрагамович (також ієромонах з Камениці) справу багато причинився і о. Щурко, який приїхав з Галичини і душпастирював в Прняворі. По відході о. Сеґеді він стався самостійним управителем парохії в Прняворі. В 1911 р. з Галичини приїхав до Боснії о. Юрій Колодій і перебрав парохію в Дев'ятині. Відзискав він церковний ґрунт, який належав українцям, але якого загарбала латинська парохія (як ми це вище бачили). Закінчено будову парохіяльного дому й інших господарських будинків. В Дев'ятині збудовано школу і збірник для води, який стоїть до сьогодні. Був він перший, що почав писати хроніку парохії в Дев'ятині. Хоч вона не включає всі події, однак ця хроніка має велику вартість для парохії. В 1923-ім році о. Колодій виїхав до Галичини, а на його місце прийшов о. Павло Теодорович, який був управителем парохії до 1928-го року. В хроніці пише, що був він добрим проповідником, а люди його дуже любили. Треба мати на увазі, що підчас його душпастирювання з'явилися численні відступники від Католицької Церкви, які переходили на православ'я, що значно утруднювало його працю. Це жалюгідне діло переведення українських католиків на православ'я яке саме собою становить чи не найчорнішу сторінку історії українців в Боснії з далекосяжними наслідками, доконав Василь Віктор Стрільчик, який сам стався апостатом своєї прадідівської Католицької віри в 1922-му році. Ставши православним священиком, він загітував частину українців католиків в Горвачанах, які загарбали нашу церкву і її посілості. На тім же місці згодом споруджено велику православну церкву і гарний парохіяльний дім. Ця церква стоїть до сьогоднішнього дня як свідок неприємного минулого, бо під сучасну пору більшість відступників вернулося назад до своєї рідної Католицької віри, яку вони і принесли до Боснії з рідних сторін України. В 1923 р. знесено Апостольську Адміністратуру, яку очолював о. мітрат Базюк в Банялуці, а українські парохії в Боснії ввійшли в склад Крижевської Єпархії. Тодішним Крижевським Владикою був Кир Діонізій Няраді. В Баня-Луці ж настановлено о. Франя Латковича як єпископського вікаря. В 1928-ім році парохію перебирає о. Михайло Юриста — перший священик, що виростав вже в Босні. В 1930 році Гаєва, яка дотепер належала до Дев'ятини, входидить в в склад новоствореної парохії в Лишні. В Дев'ятині збудовано нову всенародну школу, до чого багато причинився о. Юриста. На території парохії збудовано ще дві школи: в Горвачанах і в Кадінянах. При парохії засновано ощадну кооперативу, яка чимало помогла нашим людям. Засновано також читальню „Просвіти" з її різними секціями. В 1936-ім році розпочато будову нової церкви в Дев'ятині. Будівничий матеріял був приготовлений вже 1935-го року. На осінь 1936-го року церква була вже накрита і разом з банею. В роках 1937-38 церкву докінчено, а у вересні 1938-го року її посвятив Владика Няраді. В Боснії був це і ювілейний рік, бо було це 950-річчя Хрещення України і 900-річчя віддання України під Покров Матері Божої. Від цього року храмовий празник в Дев'ятині відбувався на день Успення Пресвятої Богородиці (до цього року цей празник святковано на свято СС. Кирила і Мето дія) Розмірами це була того часу найбільша українська церква в Боснії: 21 м довга 9,5 широка і 25 м висока разом з хрестом. На пам'ятку 950-річчя Хрещення України поставлено пропам'ятний хрест з надписом взятим з молитви великого Папи Пія XI: „Боже, спаси Україну!" Підчас війни о. Юриста мусів опустити парохію і вона до вересня 1942-го року була спорожнена. В цім періоді нарід збирався з дяком до церкви, молячись і співаючи побожні пісні. Праця священика в ці часи не була легкою, бо включала вона багато другорядних політичних комплікацій. Однак, в цю воєнну завірюху, у вересні 1942 р. на Дев'ятину приходить о. М. Камінецький і перебирає парохію. Довелось йому обслуговувати також римокатолицькі парохії в Дев'ятині і в Гумєрі, а від 1946-го року завідує також парохіями Камениці і Старої Дуброви, чого він згодом зрікся. По цю пору на Дев'ятині живе пам'ятка про цього душпастиря як про ревного і святого священика. Очевидці оповідають, що підчас німецьких бомбардувань він молився в церкві і, якимсь чудом, в дійсності жодна бомба не впала на церкву.(2)
O. М. Kаміницький в Велико п’ятницю 1943 р. В 1951 р. управу парохії перебирав о. Даниїл Херак. Чекала його нелегка праця, бо всі будинки були ошкоджені і потребували поправки. Його заходами поставлено в церкві підлогу, обгороджено подвір'я ітд. Це був час коли численні парохіяни залишали Дев'ятину і переносилися до міст, або до Бачки. За часів о. Херака з Дев'ятини виїхало 34 родини. Отець Херак був добрим пастирем і люди його дуже любили і шанували. В 1954-ім році парохію перебирає о. Петро Бабій і править нею аж до 1965-го року. Про нього говориться як про строгого і дисциплінованого священика, однак не всім людям це подобалося. Посилає він до семінарії перших кандидатів, з яких згодом вийшли ревні священики. Окрім цього був він ще добрим проповідником.
O. Петро Бабій з першопричасниками 1959 р. 1965-го року на Дев'ятину приходить о. Любомир Рамач. Багато він трудився на піднесенню духовного рівня парохії; щоденні Літургії для народу, знаменита праця з молоддю, організована катехизація і активна участь всіх у Відправах лишили свої гарні сліди в цій парохії. Працював він також на культурно-національному оживленні цього села. Його заходами поправлено церкву і парохіяльний дім. Слід згадати, що він також вкладав багато своєї праці і ініціятиви в справу електрифікації села. Висилає він до семінарії ще п'ятьох питомців. 1968-го року на місце о. Рамача приходить молодий о. Іван Барщевський. Стан парохії в цей час такий; 126 домів і понад 600 душ, ЗО—40 дітей приходить на катехизацію. На осінь 1969 заскочив усіх великий землетрус — Церква і парохіяльний дім поважно пошкоджені, а філіяльна церква в Дабраку майже розвалена. О. Іван вставляє до церкви лавки, вводить електрику до церкви, поправляє церкву в Дабраку, ставить там нову дзвіницю, вводить воду до парохіяльного дому ітд. Цікаві його враження про Дев'ятину, яких він записав в хроніці: ,,Більшістю люди добрі і щирі, але є і мудрагелів. Можна сказати, що всі люди глибоко віруючі, рівень життя значно зріс... Дев'ятина гарний край. Люди багато пють. Весілля справляють за нашими гарними звичаями. Музики свої. Туристи вертаються звідси з гарними враженнями..."
В 1973-ім році парохію очолив о. Стефан Воротняк — сам син цієї парохії. Очевидно, як „пророкові в своїм краї" не було йому легко.. . Однак, люди не забувають його доброзичливість і готовість помогти іншим. На Дев'ятині зроблено нову дзвіницю. Побудовано також піддашшя, де правиться Літургія при торжественних оказіях. Монахині ЧСВВ побудували біля церкви свій домик, де вони перебувають підчас катехизації на наших парохіях в Боснії. Слід згадати, що ця парохія визначається численними покликаннями дівчат до монастиря (є 16 Сестер з ціеї парохії!). Біля церкви також побудовано печерку для почитання Богородиці, а Його Блаженство Кир Йосиф проголошує цю церкву відпустовою для всіх українців в Югославії. Від жовтня 1979-го року завідателем парохії в Дев'ятині є молодий о. Михайло Планчак. Чекала його неабияка праця, бо часті землетруси в цім краю дуже пошкодили церкву й інші будинки. Він ревно береться передовсім до радикальної поправки церкви. Зі щирою співпрацею всіх парохіян і з поміччю бувших парохіян, що виїхали закордон, вдалося призбирати необхідні фінанси для відбудови. Праці було дійсно багато, бо треба було скріпити розпуклі мури, перекрити дах, відновити баню, вставити нові вікна, впорядкувати зовнішність і внутрішність, вставити нову підлогу ітд. Однак, щедрою поміччю всіх вірних і частинним продажем дерева з церковного лісу, все це зроблено до Храмового празника Успення Пресвятої Богородиці 1982-го року. Під сучасну ж пору в церкві викінчується ще іконостас, який справді буде вдалим завершенням відбудови церковного будинку.
Вертеп у Дев’ятині в 1988 році Парохіяльний дім також чекав свою чергу обнови що і зроблено 1983 р.: частину даху наново перекрито, змінені деякі вікна і двері і вставлена нова підлога... Окрім цього впорядковано парохіяльну криницю і водопровід. Сей час робляться старання і заходи щодо відбудови філіяльної церкви в Горвачанах, яка також поважно пошкоджена. Попри всі матеріяльні проблеми, які без сумніву забирають багато часу душпастиреві, духовний рівень парохії затримано на взірцевім рівні. Парохія нараховує 95 родин, а тенденція виселення мабуть припинилася останніми роками, бо є досить молоді, яка вертається з-за кордону (чи з інших праць), будуючи своє родинне життя в цій парохії. Великодню сповідь відбуває 70% вірних, а на катехизацію приходить аж 90% дітей. Треба згадати, що СС. Василіянки останніми роками спричинилися дуже багато до успішної катехизації дітей. Щодо духовних покликань, то здається, що ми є свідками правдивого розквіту в Дев'ятині. Тільки в останніх роках висвячено 4-ох священиків з цієї парохії! Покищо з цієї, відносно малої, парохії вийшло 9 священиків і 16 монахинь, а зараз є 8 малих семінаристів, два богослови і дві новички. Вже кілька останніх років підчас літних вакацій в Дев'ятині відбувається зустріч української молоді зі сусідиних парохій. Ці зустрічі є духовно-відпочинкового характеру і обіцяють гарну перспективу в майбутньому, оскільки й інші завідателі парохій підтримають цю благородну ідею. А самий Храмовий празник в Дев'ятині в останньому періоді набирає розмірів правдивого здвигу українців католиків в Югославії. При торжественній Літургії об'їжджаються вірні з усіх сторін, беручи активну участь у Відправі, сповідаючись і причащаючись в цій відпустовій парохії.
Слід ще згадати, що під сучасну пору в парохії діють два дяки: пан Андрій Головчук в Дев'ятин! і пан Стефан Бобрек в Горвачанах, які вже довгі роки (Андрій Головчук вторік відсвяткував своє 50-річчя дяківства!) успішно провадять церковним співом. За давньою і рідною традицією в цій церкві всі вірні беруть участь у співі, надаючи всім відправам своєрідну духовну піднесеність. О. Михайло користає цю нагоду, дякуючи щедрим і численним жертводавцям, які своєю жертвенністю допомогли так гарно відновити цю парохію на Славу Божу і на добро українських поселенців в цих краях. Хоч ця подяка спільна, вона відноситься особисто до кожного жертводавця не тільки з цієї парохії, але і до вірних з інших наших парохій, як рівно ж і до тих з далекої Австралії, Америки, Канади і Европи, що зв'язані з Дев'ятиною своєю молодістю і першим християнським вихованням. Хай милосердний Господь своїми щедротами і чоловіколюб'ям стократно винагородить всіх „тих, що люблять красу Його дому", а Пресвята Богородиця, сильна Покровителька цієї парохії, хай заступиться за них повсякчасно! В Дев'ятині 21-го травня 1984 р. о. Михайло Планчак 1Слуга Божий Митрополит Шептицький увійшов в Історію нашого народу і цілої Католицької Церкви як невтомний апостол єдности всіх християн. Його ідеї екуменізму сталися універсальними щойно тепер в пособоровому часі. 2 СлІд тут згадати, що в обороні свого пароха загинув парохіянин Михайло Мосорка. По війні о. Михайло був арештований, але згодом його звільнили і він виїхав до Канади. *Стаття опублікована в „Xристиянському календарі“ за 1985 рік. O. Михайло Планчак виїхав до Kанади в 1989 році. Від 1989 до 1990 року парафією Дев’ятина завідували о. Ярослав Лищишин і о. Петро Oвад. Від 1990 р. аж по сьогодні парафією завідує о. Петро Ситник. Всі фотографії є частиною приватної колекції Стефана Солонинки, який зараз проживає в Kанаді.
|
