Aрхітектура наших церков*

о. Роман Мизь

  Церковна архітектура в руських та українських оселях у колишній Югославії увібрала в себе протягом різних історичних періодів характерні ознаки трьох типів мурованих церков, а також дерев'яної архітектури.

   Найстаршими пам'ятками архітектури в руських оселях є три грекокатолицькі церкви в Бачці: в Руському Керестурі, в Коцурі та в Новому Саді. За своїми типовими характерними рисами вони належать до рамок скромного панонського барокко, а походять з другої половини 18. ст. і першої половини 19. ст.

   Церква в Руському Керестурі, збудована 1784 року, є найстаршою руською грекокатолицькою церквою. Вона має всі ознаки церковної архітектури 18. ст. на цій території: характерні бароккові профіляції фронтона, які підтримують вежу, спокійну й просту пластику на фасадах і внутрішніх стінах, апсиду у формі півкола і вежу, яка підноситься з фронтону. Підвалини церкви в Коцурі поставлені 1792 року. На відміну від церков у Руському Керестурі та Новому Саді тут апсида прямокутна, а бічні стіни підсилені контрфорсами. Між контрфорсами низькі портики. Стіна, яка розділяє вежу і церкву, має три отвори в партері і на хорах. Церкву в Новому Саді почали будувати в 1820 році, а скінчили 1848 року. За своєю архітектурною формою вона належить до типу православних церков першої половини 19. ст. Іззовні, на бічних мурах, заглиблення з архівольтами, а на фасадах горизонтальні фуґи, крім центрального резаліту, на якому портал у стилі класицизму. Вежа фланкує мур кутовими волутами, як і в Коцурі. Проектанти цих церков невідомі. Відомо лише, що відповідні державні органи в Будапесті мали готові плани для типових грекокатолицьких церков, які виробляв офіційний архітектор Лаврентій Ландер, а після його смерті в 1784 році Йосиф Талгер. Будовою церкви в Коцурі займався інженер Йожеф Кіш, а мулярем був Лука Шостерич.

   Від того часу походять і два будинки, які не мають вузького сакрального значення, але знаходяться у функції церкви. Це, насамперед, сьогоднішний монастир монахинь Василіянок у Шіді, який є власністю Крижевської єпархії. Цей барокковий палац, вже 1780 року відомий під назвою "руський двір", або пізніше "руський дворик", єпархія дістала 1777 року, коли була заложена. Другий будинок знаходиться у Новому Саді. Він збудований в 1820-1822 роках. То парафіяльна резиденція. За деякими даними її автором є "едил" Георгій Ефінґер, проектант римо-католицької "плебанії" у Новому Саді, у порівнянні з якою грекокатолицька менша і скромніша, але схожа на неї.

   Другий період будівництва церков в руських і українських оселях починається будовою церкви в Петровцях 1893 року, відтак церкви в Міклошевцях (1907).

   Це досить прості будинки, хоча на них добачаються залишки характерних рис панонського барокко, а також деяких інших впливів (Дюрдьов). У них апсиди малі, а вежа розташована над вхідними дверми. В цей період збудовано і дві церкви, які за своїми сталевими ознаками є новими в нашій церковній архітектурі. То церква у Сремській Митровиці, збудована 1906 року за проектом Т. Райха і церква в Липовлянах, збудована в 1913-1924 роках за проектом Івана Коса зі Загребу. В цих церквах простежується намагання внести візантійські елементи, хоча і стилізовані, до сучасної неоготичної архітектури. Обидві вони в основних лініях підвалин мають вписаний хрест, який у Липовлянах окремо наголошений. Церква в Липовлянах навіть докінчена не за проектом. Замість центральної бані і візантійського завершення вежі зроблено скромніше - на зразок неоґотики.

   Перенести український варіант барокко до Боснії досить вдалося у Прняворі, де 1912 року збудована церква в такому стилі з центральною банею, її проектант невідомий, а за деякими непідтвердженими інформаціями план для цієї церкви принесений з України. Друга церква такого стилю збудована 1937 року у Дев'ятині. За деякими даними проектував її архітектор Ст'єпан Подгорскі зі Загребу, який проектував і церкву в Козарці, збудовану 1940 року.

   В цей період збудовано і кілька дерев'яних церков у Боснії. Найстаршою і стилево найчистішою була церква в Камениці, яку почали будувати 1907 року за допомогою львівського митрополита Андрея Шептицького. Сам митрополит посвятив її 1909 року. Церква була з однією банею, але бойківського варіанту дерев'яних церков. Згоріла 1914 року. Того ж 1914 року у Лішні була збудована дерев'яна церква гуцульського стилю, також з однією банею. Занедбану, її завалив землетрус 1969 року.

   За проектом українського архітектора Володимира Січинського 1942 року збудована церква у Старому Вербасі. З огляду на те, що частина її планів була загублена в міністерстві Королівства Югославії, баня на церкві зроблена не так як було передбачено, але простіше. І ця церква в основних лініях має вписаний хрест, а за деякими своїми елементами нагадує церкву в Липовлянах.

   Третій період церковної архітектури починається після Другої світової війни. То період модерного будівництва. 1966 року почалася будова церкви у Вуковарі за проектом архітектора Влади Покаса з Вуковару. Будинок схожий на корабель. Таке візуальне враження дає накриття, яке є у формі хвилі з малою вежою над апсидою. Будинок широкий, світлий, спокійних ліній з монументальним входом, збудований на два поверхи. На відміну від церков старшого типу, домінуючою тут є не вежа, а сама форма будинку. Мінорізація вежі добачається і в двох проектах Павла Жилника - на церкві у Ґосподинцях (будова почалася у вересні 1967 року), та у Лішні (посвячена 12 липня 1972 року). Ці дві церкви характеризуються короткими і ламаними лініями в основі, завдяки яким об'єкт забезпечується від пошкодження на випадок землетрусу, а також неправильними та несиметричними лініями і формою своєї основи. Так, церква у Лішні в основі подібна на сосну. Обидві ці церкви пізнішими інтервенціями трохи змінили свій вигляд. В Ґосподинцях на верх вежі поставлено малу баню візантійсько-моравського стилю, а в Лішні змінено не лише завершення вежі, але і дах на церкві, що цілком змінило її вигляд.

   Архітектурна перлина нового часу - церковця в Інджії, збудована по ідеї Вереша, будівельної розробки та проекту Ракушича і статичного рахунку Дам'яновича. Будували її з 1972 по 1978 рік. То мініатюра квадратної основи з окремою вежою, з якою творить гомогенізовану органічну цілість, а стилізована баня на церкві переконливо проявляє елементи української церковної архітектури.

*Стаття опублікована в Xристиянському календарі „Дзвони“ за 1995 рік, видавництво Парафії св. Петра і Павла у Новому Саді.

[Home] [About Us] [Events] [Related Links] [Bibliography] [Music] [Humor] [Photo Galery] [From Our History] [100 years of Devetina] [Education in Devetina] [Priest's memories] [One village - two saints] [20 years of Kolomyjka] [Andriy Holovchuk] [70th Aniversary of Ridne slovo] [Sremska Mitrovica] [The Architecture of Our Churches] [Kozarac] [Deviatyna] [o. Stefan Pitka] [KOUKYU PICNIC 2003] [Burial of father Stefan] [Our Literature] [Late Rev. Dmytro Stefaniuk] [Delegation from Ukraine visited Serbia] [New Ekzarhat in Serbia]