 |
||||||||||||||||||||||||||||
|
|
|
 |
|
|
|
|
|
З ІСТОРІЇ ПАРАФИЇ ВОЗНЕСІННЯ ГОСПОДНЬОГО В СРEМСЬKIЙ МИTРOВИЦI* „Все йде, все минає, звідки взялось до поділось, ніхто не знає." Старовинне місто Сірміум, колись друге місто в світі по величині, й значінню для світської сили, влади. Сьoгодні присипане землею, занамулене й заросло зеленими городами й садами, а в тих садах стоять роскішні домипомешкальні доми, або скромненькі-убогі хатки, в котрих, скривається багато пережитого, або сучасного болю, терпінь, страждань, невдоволень. Кожна людина - своя історія. В своїх нутрах скриває багато: починів, мрій, осягнень, багато невдач, роз Чорна земленька прикрила: царські палати, царські іподроми, військові казарми з перших століть нашої ери, але, теж, і храми поганські й християнські, що прикрашені чудовими мозаїками й фресками. Матеріяльну культуру земленька накрила, а духовну забула. Колись, в Миртровиці відбувалися церковні собори, котрі засуджували єресь, або вияснювали правди віри. Колись в Митровиці жилось і вмиралось за св. віру. Віра в Христа Господа датує з апостолських часів: Єпископи Ефенет й Ксінерот, Св. мученики еп. Іриней, диякон Димитрій, мучениця Анастазія й велике число Сірмійских мучиників з третього століття. Минають роки, минають століття, міняються часи й люди, народи теж. Одні імперії нестають, другі ступають на сцену. В дев'ятому столітті на сцену вступають слов'янські народи. Окремий вклад дають святі брати Кирило й Методій зі своїми перекладами Св. Письма на слав’янску мову, й даруючи слов'янським народам благовість на зрозумілій мові, проповідуючи Євангелію ГНІХ. Голодні правди, народи, приймають благу вістку, а грамотність дає їм доступ до усіх надбань цілого світу. Проповідь їх розноситься до на кінець землі. Св. Методій в Римі обороняє право на служіння богослужінь на слов'янській мові, Методія іменує папа єпископом Сірмійським і митрополитом Панонським. Велеград сірмійскої землі, приймає Методія, де він і умирає 895. року і його гробівець лежить на правому березі ріки Сави в Митровиці (Імре Боб відкрив гробівець, амер. археол). Історія не зупиняється: що було минає, а нове приходить. Приходить і рік 1848: неспокої, революція, люди міняють місце побуту, переселюються. Якась кількість Українців і Русинів прибуває з Карпат і Галичини котрі шукають праці, находять її найчастіше по монастирях по Фрушкій горі, а пізніше спускаються в низ на Саву де земля дешева. З часом ту находиться поважна група людей, священиків католицького віровизнання, а грецького обряду (грекокатолики ускоки жумберчани починають обслуговувати тих людей й поволі згуртувати їх в одну парафію, на початку не мавши нічого, римокатолики дали їм каплицю св. Рока на цвинтарі де русини галицькі чи карпатські, русини чи українці сходились на молитву, одні одних пізнавали, один другому поручали, помешкання працю шукали, підтримували і потішали, раділи і помагали, і захищали. Спочатку тубілці місцеві обережно приглядались до нових зайдів, а з часом переконавшись що це люде богобоязні, чесні, ощадні й працьовиті, почали їх наймати як свинопасів, наймитів, або в ліпшому випадку як слуг. До помешкань спочатку не пускали, але в стайнях, половарнях на гувнах не боронили їм мешкати, бо мешканець перебирав відповідальність на господарці. Працьовиті, ощадні й підприємчиві наші люди скоро почали собі будувати житла по окраїнах міста: Оборска, Шалабара, Ціґамала, або Ялія. 1886. року в Митровиці вже було біля триста родин грекокатоликів, і отець Максіміліян Релич, економ на єпископському майні Шід почав старання на засновані нової парафії для наших людей. Таким чином 1886. року заснована грекокатолицька парафія в місті Сремська Митровиця. До 1906. року наші вірні були обслуговувані священиками ускоками - католицького віровизнання, а грецького обряду, мови не знали, але мали серце людяне й християнське й люди їх розуміли, мова в них була „славяно-руська", або старукраїнська, а сходились на молитву в римокатолицькій каплиці на цвинтарі. 1904-1906. тривала будова церкви. Церкву збудовано старанням і заслугою о. Владислава Храниловича, а кошти будови знесли Дяковацький єп. Штросмаєр, а за ним Архиєп. Загребськиий й другі доброчинці римокатолицької церкви й наші каноніки додали свій дар. Від 1906. року українці-русини сходяться в своїй грекокатолицькій церкві. В році 1929-1930 за один рік змінялись п'ять священиків русинів і жумберчанів. Може колись обєктивний історик висвітлить що то діялося в тім році. Але звичайному чоловікові насувається питання: Як? І чому? На державнім переписі мешканців в Митровиці є вписано 1106 українців? Про це немає жодної причини так ділити бо: 1- Сербія була про Руська, 2- Української держави тоді не було. Відповідь на це питання треба шукати більш серйозно і не методою політичного поділу. о. Стефан Пітка парох парохії Вознесіння Господнього в Сремській Митровиці *Стаття опублікована в Xристиянському календарі „Дзвони“ за 2003 рік.
|
|||
|
|
|||
чарувань й втрат.